Сергій Тимофійович Кургузов - Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов

за це не заради якихось там грошей, а так, щоб постійно підтримувати себе в формі… Отже, назустріч об’єкту ми вирушили утрьох… Тобто три перехоплювачі. В польоті навіть не встигли перемовитися, бо ж вихід за межі стратосфери справа кількох хвилин. Спочатку ми бачили об’єкт на екранах радарів. Потім його сріблясті обриси (він був добре освітлений Сонцем) помітили крізь ілюмінатори своїх машин. І саме тієї миті в моїх навушниках пролунав зойк. Я людина не слабонервна, але того разу звук цей луною відізвався в моєму серці. Це був переляканий вигук Мерга, мого колеги, пілота сусіднього корабля. І я нічого не міг вимовити у відповідь на його здивування. Те, що відкрилося нашим очам, й справді давало чудову можливість збожеволіти…”

Тут я вимикаю диктофон, і уява швидко малює мені Центр керування польотами, де я знаходився під час цього незвичайного рейсу капітана Савірова і те здивування, котре виникло, коли з космосу долинув зойк Мерга. У величезному залі, заповненому електронікою, екранами численних відеофонів і дисплеїв, враз настала напружена тиша. Кожен з операторів закляк на місці. Тільки металевий голос Головного астронавігатора надсилав в ефір одну іі ту ж фразу: “Борт перехоплювача. Мерг! Чуєш мене? В чому справа? В чому справа?!”

А тим часом там, в космосі, відбувалися справжні дива. Я знову вмикаю диктофон. І після тривалої паузи, протягом якої Савіров дає лад думкам, з плівки знову звучить його схвильований голос. Інтерв’ю, яке, я переконаний, навічно увійде в анали історії!

“…Тоді, Андрію, я не повірив своїм очам. Я ж віддав космосу майже двадцять років. Але подібних апаратів ніколи не доводилося бачити. Обриси корабля, розташування двигунів… Та що там говорити, одного погляду було досить, щоб зрозуміти, що цей корабель був побудований не на Землі…”

Ось так, несподівано, репортерська вдача зробила мене свідком сенсаційної події. Але найдивовижніше було попереду. Коли незнайомий корабель врешті-решт вдалося доставити на Землю і планету облетіла звістка, що “прибульці”, так би мовити, зробили перший крок до взаєморозуміння з “землянами”, весь світ пройнявся хвилюючим нетерпінням. Всі чекали, до чого призведуть роботи спеціальної групи експертів, яким було доручено провести найдосконаліші обстеження. Досліди розпочалися у спеціально побудованому блоці Центру, тривали майже два місяці і, звичайно, велися в обстановці надзвичайної секретності. Навіть журналістів не пускали в цей блок, а про якісь прес-конференції годі було й мріяти. Аж раптом експерти заговорили. І світ (завдяки старанням електронної преси) перетворився на величезну аудиторію, яка ловила кожне їхнє слово.

А розповісти експертам було про що. І не лише розповісти, а ті показати. Комісія дійшла одностайної думки, що космічний “Летючий Голландець” ніщо інше, як науково-дослідна лабораторія братів по розуму, яка була виведена у прадавні часи на стаціонарну орбіту з дієтою збирання інформації про розвиток життя на нашій планеті і передачі її… Кому? Ось це й було однією з найпринадніших загадок. Та дещо все ж таки фахівцям вдалося розгадати. Комп’ютери видали інформацію, що “Голландець” рухався по орбіті, наближаючись до нашої планети раз на 439 років. Значним успіхом доби було й те, що за допомогою тих самих комп’ютерів вдалося розшифрувати відеозаписи, зроблені автоматикою лабораторії на носіях інформації, що скидалися на наші відеокристали. І коли цю роботу було закінчено, ми змогли, так би мовити, поглянути на Землю із космосу в прадавні часи! І це вже було справжньою сенсацією останнього століття. Тому що, зняті на відеострічку, зображення планети на екрані змінювалися так, як розквітає на наших очах квітка, знята спеціальною кінозйомкою. Але найцікавіше відбувалося тоді, коли цю стрічку прокручували навпаки…

Протягом усього тижня цей сюжет був головним в усіх програмах відеоновин. І хоча я бачив його вже багато разів, того вечора, коли ми разом з професором Ігрековим обговорювали надзвичайний сюрприз “Голландця”, сидячи навпроти каміна в його затишному кабінеті, нам судилося по-новому поглянути на те, до чого ми вже почали звикати.

…Відеофон увімкнувся несподівано. Я навіть здригнувся від його різкого звуку. Можливо, нерви протягом останніх днів, сповнених численних зустрічей, поїздок в Центр, праці в архівах, були на межі. А можливо, на мене подіяла атмосфера того вечора: кольорові вітражі на вікнах професорського кабінету вже втратили свої барви — за вікнами сутеніло, кімнату наповнювали мерехтливі відблиски полум’я. Та й говорили ми з професором про речі, від яких серце час від часу починало битися швидше, а по спині пробігав підступний холодок.

І раптом — зумер відеофону. Я аж скочив з місця. На що професор поблажливо всміхнувся і, поклавши руку мені на плече, заспокійливо мовив:

— Не лякайся, Андрію, відеофон з програмним управлінням. А я завжди ставлю стрілки таймера на час програми вечірніх новин.

Крісла оберталися навколо своєї осі, тож нам не треба було навіть вставати. Ми зробили півоберту і втупили очі в екран.

Ну, звичайно, першим ділом на екрані виник знайомий сюжет. Щоправда, цього разу він супроводжувався новим коментарем, але бачили ми те ж саме: склеєний в кільце ролик відеоплівки з зображеннями Землі, прокручений, так би мовити, в ретроспективному плані. На екрані виникла блакитна планета. В різних куточках континентів спалахували яскраві вогники — це на земних космодромах брали старти космічні кораблі. Вогники почали швидко згасати, адже кожна хвилина фільму стрімко переносила нас в глибшій століть. Материки почали помітно посуватися в напрямку Азії. Ми на власні очі бачили, яким був їхній дрейф.

Індустріальний пейзаж (його легко можна було впізнати за одноманітним сірим кольором) змінився на зелену палітру з сотнею різноманітних відтінків.

— Незайманий пейзаж, середньовіччя!.. — захоплено вимовив професор, не відриваючи погляду від екрана.

Потім в північній півкулі зелений колір почав змінюватися на білий.

— І це теж зрозуміло… Велике зледеніння!..

Потім… Я не повірив своїм очам. Це була ділянка щойно відреставрованої (відтвореної? Чи краще сказати — розшифрованої?) плівки. До того часу її нам не показували в програмах новин. Певне, комп’ютери тільки в останні години змогли перекласти інформацію з відеокристалів на зображення. Ми побачили планету з боку Північного