Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

те, що йому час у крамницю, і розпрощався з нею.

Розповідаючи про свою пригоду мешканцям будинку, тітонька Мадлен не могла нахвалитися вихованим юнаком, з яким їй випало познайомитися. Вона навіть висловила надію, що бідолашній Співучій Сороці стане легше жити, якщо нею зацікавився такий чоловік, як Жак.

А Жак з сумом розмірковував про те, що побачення з Ежені не дало нічого. Робер? Товстий, з лиця непоказний… Скільки таких Роберів ходить по Парижу? А ще… що це за порожні очі?..

Тітка Франсуаза не любила, коли Бабета сідала за книжку.

— Тільки очі псуєш! Краще візьми вишивання!

У Бабети душа не лежала до рукоділля. Вона ніколи не суперечила матері, але й не поступалася їй. Жанета й Віолета сварилися з матір'ю, грубили, плакали, але завжди врешті решт робили так, як хотіла вона. А Бабета здавалася поступливою і м'якою, та Франсуаза з подивом говорила: «Отже, ти таки знову зробила по-своєму!»

Тому, коли Франсуаза, яка була сьогодні в поганому настрої, зажадала, аби дочка взялася за рукоділля, Бабета відклала книжку вбік. Не кваплячись, вона дістала вишивання. Вже багато тижнів вона всюди носила за собою наполовину вишиту шовками наволочку на подушку і кольорові мотки шовку.

Жанета про щось замріялася, сидячи за вишиванням такої самої подушки, яка різнилася лише тим, що наволочка в Бабети була оранжева, а в Жанети — бузкова.

— Не розумію, куди завіявся Жак! — промовила спересердя Франсуаза. — Уже давно б йому час бути дома! Ні, безумовно він останнім часом взяв собі волю і не так старанно ставиться до справ, як спочатку… Він звик, що ми до нього занадто поблажливі. Особливо ти, Жането… Так, так, ти! Не дивися на мене так, ніби тебе це не торкається. Завжди ти зі своєю похвальбою: «Добре, що Жак продав те, зробив те, тепер можемо дозволити собі дещо зайве…» Та ти теж, Бабето: «Братик — те та братик — се!» Можна подумати, що без нього ми й справді не можемо обійтися… Ось що: від завтрашнього дня я заведу нові порядки — ніякої біганини, ніяких відлучок! Тільки з мого дозволу! Хай сидить з ранку до вечора в крамниці, як інші. А коли буде на те потреба, я сама його пошлю…

Бабета насторожилася. Вона відірвалася на мить від рукоділля, щось поміркувала і, притуливши палець до губів, таємниче поглянула на матір, потім на Жанету. Франсуаза відразу ж зрозуміла, що Бабета хоче залишитися з нею наодинці.

— Жането, пошукай у прихожій і на кухні, чи не залишила я ключі. Не можу пригадати, куди я їх поклала.

— Ой, мамусю, яка ви, далебі, неуважна стали! — відповіла Жанета невдоволено. Їй не хотілося підводитися зайвий раз, але не послухатися матері вона не сміла.

Тільки-но Жанета вийшла, Бабета зашепотіла:

— Ви лаєте Жака за те, що його довго нема… А знаєте, куди він бігає? Він хоче зробити вам сюрприз: домовитися про те, щоб найняти додаткове приміщення для нашого кабінету для читання. І ви знаєте де? У самому Пале-Роялі!

— Що ти кажеш! Але ж це дорого коштуватиме.

— Не турбуйтеся, матусю. Жак не гірше від нас з вами знає, що дешево, що дорого…

— Ти маєш рацію, — знехотя погодилася Франсуаза. — Але навіщо ці вічні секрети?

— Я вже вам сказала, що Жак хоче зробити сюрприз. До того ж не все ще підготовлено і рано говорити. А Жанета така балакуча — вона не втерпить, бовкне тому ж Горану, а якщо справа зірветься, пан Горан може подумати, що ми його навмисне обдурили.

Щоки Бабети палали. Вона сама не змогла б пояснити, звідки в неї беруться слова, чому так легко плететься щойно створена нею вигадка.

— Ну і голова у нашого Жака! — сказала задоволена Франсуаза. Вона рідко хвалила кого-небудь, але зараз не приховувала, що нове Жакове бажання припало їй до душі. — Він для нас справжня знахідка! — І, помітивши Жанету, яка здивовано зупинилася на порозі, зачувши материні слова, Франсуаза додала: — Так, так, я говорю про Жака. Нічого перед ним дерти носа. Ну й голова у нього! Він далеко піде. Як він схожий на покійного Жюльєна!

Бабеті випала важка задача: попередити Жака про свою вигадку, перехопити його, коли він з'явиться, і зробити це до того, як його побачить мати. Вона очікувала Жака на кухні, через яку він проходив до своєї комірчини.

— Іди сюди! — таємниче покликала його Бабета. — Мама дуже сердилася, що ти знову зник так надовго. А перед цим ти затримався у цієї Ежені… І головне, мама пригрозила, що зовсім не відпускатиме тебе з дому. Як же ти зможеш тоді продовжувати свої пошуки? Хтозна, куди тільки тобі ще доведеться ходити, щоб знайти племінника отця Поля… Ось я й сказала мамі, я вигадала…

— Що ти вигадала? — хвилюючись, запитав Жак.

— А ти не сердитимешся, братику?.. Я сказала, що ти ведеш переговори, щоб найняти в Пале-Роялі додаткове приміщення для абонементу…

— Звідки ти це взяла?

— Пам'ятаєш, ти казав, що наша вулиця глуха, торгівля не може добре вестися, і згадав про Пале-Рояль… Я й вирішила, що це буде найвірогідніше, і сказала… Ти не турбуйся, хай з цього потім нічого й не вийде, та зараз матуся повірила. І не просто повірила, зовсім перестала сердитись і тільки повторює: «Ну і голова у нашого Жака! Увесь вдався в покійного Жюльєна!»

— Бабето! — Жак схопив дівчину за руку. — Яка ж ти… винахідлива! — На обличчі його світилися вдячність, ніяковість і розгубленість.

Розділ чотирнадцятий
ЦИРУЛЬНИК І ТЮРЕМНИК

Мішель Гамбрі дедалі більше привертав до себе Жака, хоч їм і не доводилося часто зустрічатися. Він, звичайно, був не такий освічений, не прочитав стільки книжок, як Адора, але Жакові здавалося, що він ближче сприймає селянські клопоти й потреби, хоча давно став робітником і горожанином. Жак охоче забігав до Гамбрі