Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Яка спека, яка погода, — сказав Гранде, глибоко вдихаючи повітря.
— Так, дядечку… Але чому…
— Бачиш, небоже, — вів далі дядько, — у мене лихі новини для тебе. З твоїм батьком дуже зле…
— Так чому ж я тут? — скрикнув Шарль. — Нанон, — гукнув він, — поштових коней! Знайду ж я тут коляску? — додав він, повертаючись до дядька, який стояв нерухомо.
— Коні й коляска не допоможуть, — відповів Гранде, дивлячись на Шарля, який тепер мовчки стояв з нерухомим поглядом. — Так, бідний мій хлопче, ти вгадав. Він умер. Але це ще не все, діло серйозніше. Він застрелився…
— Батько?..
— Так. Але й це ще не все. Газети сповіщають про це так, наче мають на те право. Ось прочитай.
Гранде, який залишив у себе газету Крюшо, подав Шарлеві фатальну статтю; цієї миті бідолашний юнак, ще дитина, ще в тому віці, коли почуття проявляються безпосередньо, розридався.
«Ну, обійшлося! — подумав Гранде, — Його очі мене злякали. Він плаче — значить, врятований».
— Та це теж пусте, бідний мій небоже, — мовив Гранде, не знаючи, слухає його Шарль чи ні,— це нічого, ти втішишся, але…
— Ніколи! Ніколи! Батьку! Батьку!
— Він розорив тебе, ти лишився без грошей.
— Що мені з того? Де мій батько? Мій батько!
Жахливе ридання між цими стінами ще більше підсилювала луна. Три жінки, сповнені жалю, плакали; сльози так само заразливі, як і сміх. Шарль, не слухаючи дядька, вискочив у двір, розшукав сходи, піднявся у свою кімнату і кинувся поперек ліжка, ховаючи обличчя в ковдрах, щоб виплакатися подалі від родичів.
— Хай пройде перша злива, — мовив Гранде, повертаючись до зали, де Ежені з матір'ю швидко сіли на свої місця і, витерши сльози, працювали тремтячими руками. — Та цей хлопець нічого не вартий, він більше вболіває за небіжчиком, ніж за грішми.
Ежені здригнулася, почувши, що батько говорить так про найсвятіші страждання. З цієї хвилини вона почала судити свого батька. Шарлеве ридання, хоч і приглушене, весь день було чути в лункому будинку, і його глибокі стогони, що, здавалося, виходили з-під землі, поступово слабнучи, втихли тільки надвечір.
— Бідний хлопець! — зітхнула пані Гранде.
Фатальний вигук! Дядечко Гранде глянув на дружину, на Ежені, на цукорницю, згадав незвичайний сніданок, приготовлений для нещасного родича, і став посеред зали.
— От що! Сподіваюся, — почав він із звичним для нього спокоєм, — ви припините це марнотратство, пані Гранде. Я не на те даю вам гроші, щоб напихати цього гультяя.
— Мати тут ні при чому, — сказала Ежені.— Це я…
— З нагоди повноліття, чи як? — зауважив Гранде, уриваючи дочку. — Ти збираєшся мені перечити? Подумай, Ежені…
— Тату, не годилося б, щоб синові вашого брата бракувало у вас…
— Та-та-та-та! — промовив бондар в чотирьох тонах хроматичної гами. — То син мого брата, то мій небіж! Цей Шарль для нас ніщо, у нього ні гроша за душею; його батько зазнав банкрутства, і коли цей франт наплачеться досхочу, він забереться звідси геть; я не хочу, щоб він баламутив мій дім.
— А що це таке, зазнати банкрутства, тату? — спитала Ежені.
— Зазнати банкрутства, — відповів батько, — це означає вчинити найбезчесніше діло, яке може зганьбити людину.
— То, либонь, великий гріх, — сказала пані Гранде, — і на голову вашого брата впаде вічне прокляття.
— Ну, завела, — гримнув на неї чоловік, знизуючи плечима. — Стати банкрутом, Ежені,— розповідав він далі,— це вчинити крадіжку, яку закон, на жаль, бере під захист. Люди довірили свою власність Гійому Гранде, покладаючись на його добре ім'я і чесність, а він, забравши все, лишив їм тільки очі, щоб плакати. Грабіжник з великої дороги кращий за банкрута: грабіжник нападає на вас, ви принаймні можете захищатися, він ризикує головою, а цей… Словом, Шарля збезчещено.
Ці слова тягарем упали на серце бідної дівчини. Чиста душею, як чиста і ніжна квітка, що виросла в глибині лісу, вона не знала ні правил світу, ні його облудних міркувань, ні його софізмів; вона довірливо прийняла жорстоке пояснення банкрутства, яке дав їй батько, не пояснивши різниці між банкрутством ненавмисним і злісним.
— А ви, тату, ніяк не могли запобігти цьому лихові?
— Брат не радився зі мною; до того ж у нього було чотири мільйони боргу.
— А що таке мільйон, тату? — спитала Ежені простодушно, як дитина, котра вірить, що може швидко дістати бажане.
— Мільйон? — сказав Гранде. — Це мільйон монет по двадцять су, а щоб було п'ять франків, потрібно п'ять монет по двадцять су.
— Боже мій, Боже мій! — скрикнула Ежені. — Як же це дядько мав один чотири мільйони? Чи знайдеться ще така людина у Франції, в якої було б стільки мільйонів?
Гранде гладив підборіддя, усміхався, і гуля на його носі, здавалось, надималася.
— Але що ж станеться з кузеном Шарлем?
— Він поїде до Індії, де, згідно з волею свого батька, спробує розбагатіти.
— А гроші в нього є, щоб поїхати туди?
— Я заплачу за проїзд до… так, до Нанта.
Ежені кинулася батькові на шию.
— Ах, таточку, які ви добрі!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ежені Гранде. Селяни», після закриття браузера.