Алан Дін Фостер - Чужий

ці слова Паркер презирливо засміявся), а я маю вислуховувати твою маячню.

— Відчепися.

— Я відчеплюся, коли дванадцятий модуль буде полагоджено, не раніше. Врахуй це. — На іншому боці зв’язок перервався раніше, ніж Паркер встиг відповісти.

— Що там? — Бретт визирнув із модуля. — Ви знову сваритесь?

— Ні, просто та баба вирішила повимахуватися.

Бретт завагався, зупинившись, щоб оглянути чарунку, яку щойно відкрив.

— Добре. Спробуймо ще.

Паркер натиснув на кнопки, подивився на знову не реагуючий належно монітор і уявив, що це обличчя Ріплі, в яке він зацідив кулаком. Звісно, він не зробив би такого емоційного вчинку. Попри свій запальний характер, він чудово розумів, що монітор йому конче потрібний.

Як і Ріплі.

Еш провів нову чергу досліджень над тілом Кейна, який перебував у комі, і отримав додаткові результати про його стан. Особливої користі це не принесло, але приголомшило наукового співробітника.

Будь-хто міг зайти до лазарету і подивитися на головний медичний екран, щоб побачити внутрішні органи Кейна, а останній не міг заперечувати такому вторгненню в його особисту сферу.

Ріплі зайшла і перевірила показники. Стан Кейна не змінився з минулої перевірки, але вона й не очікувала цього. Прибулець досі знаходився на обличчі в старпома. Ріплі перевірила менші індикатори і сіла біля Еша. Він привітався, злегка посміхнувшись, не відвертаючись від панелі управління.

— Зараз я проводжу інші дослідження, — повідомив Еш. — Раптом щось станеться.

— Наприклад?

— Не маю жодного поняття. Але якщо щось станеться, я хочу одразу ж дізнатися про це.

— Є якісь новини?

— Щодо Кейна? — запитав Еш, перебираючи думки в голові. — Ні. Усе по-старому. Хоча ні, є покращення. Він добре тримається, і його стан не погіршується.

— Як там ця істота? Ми знаємо, що вона здатна виділяти кислоту і швидко загоювати рани. Що ще ми знаємо?

Еш задоволено відповів:

— Як я вже й говорив, я проводив дослідження. Оскільки ми нічого не можемо зробити з Кейном, гадаю, треба добре дослідити цю істоту. Можливо, що якесь навіть незначне відкриття допоможе нам нарешті її відірвати.

— Розумію, — Ріплі нетерпляче совалася на стільці. — Що ж ти знайшов?

— Найвірогідніше, зовнішній покрив складається з білкових полісахаридів. На жаль, це важко стверджувати без зразка для детального аналізу. А якщо ми спробуємо його взяти, то рідина знову може потекти. Ми не можемо допустити, щоб вона роз’їла частину автолікаря.

— Звісно, — сухо промовила Ріплі. — Зараз машина — це єдине спасіння для Кейна.

— Так. Цікаво, що ця істота постійно позбавляється від клітин другого шару дерми, яка знаходиться всередині, і замінює поляризованими органічними силікатними сполуками. В неї ніби два шкіряних покриви, між якими тече та кислота. Таке враження, що кислота тече під високим тиском. Добре, що Даллас не зробив надто глибокий розріз, інакше весь лазарет було б забризкано.

Ріплі була вражена. Еш продовжив:

— Сам по собі силікатний шар має досить незвичайну молекулярну структуру, яка, можливо, здатна навіть витримати дію лазера. Знаю, знаю, — продовжив Еш у відповідь на недовірливий вираз обличчя Ріплі, — це звучить не надто правдоподібно. Але це найміцніший зразок органіки, який я коли-небудь бачив. Розташування клітин суперечить будь-яким законам нашої біології, наприклад, ті ж силікатні клітини. Адже вони мають металічну зв’язку. Саме тому ця істота так легко переносить несприятливі умови навколишнього середовища.

— Є ще якась нова інформація, окрім силікатів та подвійної дерми?

— Ну, я досі не знаю, як воно дихає і чи взагалі дихає воно в нашому звичному розумінні. Воно не змінює атмосферу навколо. Напевне, ця істота абсорбує потрібні гази за допомогою безлічі пор. У неї немає нічого, що нагадувало б ніздрі. Ця істота працює краще, аніж будь-яка хімічна фабрика. Здається, що деякі внутрішні органи взагалі не працюють, як працюють інші, я зовсім не знаю. Може бути, що ті органи, які здаються нерухомими, виконують захисні функції. Пізніше дізнаємося, чи ми зможемо далі його провокувати, — Еш в очікуванні подивився на неї. — Цього достатньо?

— Цілком.

«Не треба було підіймати Кейна на борт. Треба було залишити його там разом із цією істотою, — подумала Ріплі. — Відповідальність за те, що вони опинились тут, цілком лежить на Еші».

Вона непомітно спостерігала за науковим співробітником, як він працював із приладами, зберігаючи потрібні результати та відхиляючи непотрібні. Найменше вона очікувала якогось емоційного жесту від Еша, але саме він прийняв несподіване рішення впустити членів експедиції на борт, що суперечило усталеній процедурі.

Ріплі виправила себе: не лише Еш, але й Даллас із Ламберт порушили процедуру прибуття на борт. Ішлося про життя Кейна. Що було б, якби Еш послухався її розпорядження і залишив усіх трьох назовні? Вижив би Кейн чи просто перетворився б на запис у журналі? Але це спростило б одну річ: їй не довелося б пояснювати Кейнові, раптом він оклигає, чому вона не впускала їх.

Еш помітив її вираз обличчя і занепокоєно запитав:

— Щось трапилося?

— Ні, — Ріплі випрямила спину. — Можеш розтлумачити для дуреп? Я саме почуваюся однією з них. Що це все значить? Який можна зробити висновок?

— Цікава комбінація елементів та структури робить інопланетний організм практично невразливим у нашій ситуації та з нашими ресурсами.

Ріплі кивнула:

— Я так і думала, якщо, звичайно, результати твоїх досліджень вірні.

Еш образився.

— Вибач. Добре. Отже, воно невразливе, — промовила Ріплі й уважно подивилася на наукового співробітника.

— Саме через це ти вирішив взяти його на борт?

Як завжди, Еш не реагував на кпини. Він відповів без жодних образ:

— Я виконував безпосередній наказ капітана, пам’ятаєш?

Ріплі стрималася, щоб не закричати, знаючи, що Еш не сприймає емоцій.

— Коли Даллас та Кейн відсутні, я виконую обов’язки старшого офіцера, і поки вони не повернуться, я командир.

— Звісно. Я забув. Емоції.

— Дурниці! Ти ніколи нічого не забував через емоції.

Увага Еша була прикута до показників, але, почувши її слова, він озирнувся.

— Гадаєш, ти все про мене знаєш? Ви всі гадаєте, що добре мене знаєте. Маю тобі дещо сказати, Ріплі. Коли я відчинив внутрішній шлюз, я знав, що роблю. Але я теж можу щось забути, як і всі. І в той момент я забув, хто головний і все таке. У мене дуже хороша пам’ять, але і вона може давати збої. Навіть механічна пам’ять, як у «Матері», може втратити інформацію.

«Ага, звісно, — подумала Ріплі. — Вибірковий збій». Звісно, Еш міг говорити правду. Вона й так