Томас Тімайєр - Подих диявола

Він розглядав його досить довго, і на чолі залягли глибокі зморшки.

— Клянуся Юпітером, ти маєш рацію, — сказав він. — Дуже незвичайно. Схоже на… — він підняв камінь вище, щоб на нього падали сонячні промені.— От дідько, занадто нечітко. Гіпс зараз був би дуже до речі. У вас удома часом немає гіпсу, пане Поортвліт?

Губернатор знизав плечима.

— На жаль. Але я можу попросити Мартена принести.

— Не потрібно. Упораємося й без нього.

Гумбольдт взяв із таці шматок булочки, відкусив і гарненько пережував. Потім вийняв клейку масу з рота.

Шарлота відразу скривилася.

— Що це ти робиш?

— Зачекай.

Він узяв м’яке тісто, кілька разів прокачав його між пальцями й намазав на камінь. Міцно притиснув, почекав кілька секунд, а потім зняв. Дослідник розрівняв краї й подивився на застиглу масу з боку.

— Дуже дивно, — сказав він. — Це і справді не вулканічна порода. Подивіться.

Він витер руки носовою хусткою. Шарлота й усі інші присунулися ближче, щоб подивитися, що ж там помітив Гумбольдт. І від побаченого в них перехопило подих.

Кілька годин потому… Батавія залишилася позаду. З рекомендаційним листом губернатора Поортвліта, поповненими запасами питної води, фруктів, хліба й іншого провіанту на борту «Пачакутек» знову знявся з якоря й тепер прямував на схід, у бік Тихого океану. Оскар стояв біля штурвала й підставляв обличчя теплому вітру. Їхньою метою стала Сурабая — найбільше місто в східній частині Яви. Колишнє пристановище піратів, контрабандистів та інших джентльменів удачі. Тут Гумбольдт хотів зустрітися з королем Бхамбаном Третім, котрому збирався поставити кілька запитань. За чутками, король мав за містом щось на кшталт резиденції в старому храмі. Оскар і досі не міг зрозуміти, чого батько очікував від цієї зустрічі. Що можна дізнатися від людини, яка звеліла приносити людей у жертву? Чому відразу не летіти до острова, де Лілієнкрон пережив таке потрясіння, і розбиратися з усім на місці? Юнак утішав себе тим, що в батька були на те вагомі причини. Якби він ще й із ними ділився своїми міркуваннями… Аж тут поруч із ним знову з’явився Гумбольдт. Він пішов кілька хвилин тому, але тепер знову повернувся з маленькою шкіряною валізкою в руках. Відімкнув її і вийняв кілька стрічок дуже дивного виду.

— Ідіть сюди, — крикнув він. — Я хочу вам дещо показати.

Оскар зафіксував блокувальний важіль і відійшов від керма.

— Що це? — запитав він, розглядаючи стрічки.

Вони були шкіряними, з ущільненням посередині. Краї окантовані тонкими металевими пластинами, а на кінці пряжка, за допомогою якої можна було зімкнути стрічку в кільце.

— Це браслети? — поцікавилася Лєна.

— Зовсім ні,— відповів дослідник. — Це нове покоління нашого доброго лінгафону.

Оскар розгубився.

— Це лінгафон? Ти, напевно, жартуєш!

Він пам’ятав, яким цей пристрій був раніше. Важка сіра шухлядка завбільшки з коробку для черевиків. Невже ця стрічка виконує ті ж самі функції? Виключено.

Гумбольдт із задоволенням кивнув.

— Доктор Юлій Пфефферкорн розробив його спеціально для мене. Це щось на кшталт нашийника. Надівається ось так, пряжкою вперед.

— Пфефферкорн? — Оскар скептично розглядав шкіряну стрічку. — Ніколи не чув цього імені.

Шарлота кинула на нього докірливий погляд.

— Ти що, газет не читаєш? Приблизно рік тому про нього писали в «Моргенпост». Говорили, що він мало не зруйнував свою лабораторію та прилеглі будинки, коли намагався запустити в космос монетку.

— Напевно, я пропустив цю новину, — зніяковіло пробурмотав Оскар.

— І не дивно, адже ти завжди читаєш тільки останню сторінку зі спортивними новинами. А про політику, дослідження й науку пишуть на перших.

— Добре, — розсердилася Лєна. — Ми вже зрозуміли, що порівняно з тобою не варті й шеляга. Просто є люди, у яких сила роботи, і їм ніколи гортати газети.

Шарлота в боргу не залишилася.

— Ну звісно, якщо вважати роботою хапання Оскара за коліна й цілування ніг… — ущипливо мовила вона.

— Так це… — Лєна почервоніла до сліз.

— Годі,— став між ними Гумбольдт. — Ми дослідницька група, а не дитячий сад. Усе правильно, доктор Пфефферкорн проводив дослідження із прискорення шматочків металу в магнітному полі, і при цьому вивільнилися сили, які, скажемо прямо, складно втримати під контролем. Але лабораторію вже давно відновлено. Тепер її перенесли в бункер за двадцять метрів під землею. Я підтримав його фінансово, і він заявив про свою готовність співпрацювати зі мною.

— Його методи досить спірні,— зауважив Лілієнкрон. — Я чув, він навіть алхімією займається.

— Містифікація, — заперечив Гумбольдт. — Це не більш ніж слухи. Пфефферкорн займається фундаментальною фізикою, атомами та матерією. Наш дослідницький проект… — він кинув оком на Лілієнкрона, — ні, ще занадто рано про це говорити. Але обіцяю вам, це стане сенсацією.

Шарлота насупилася.

— І як давно ти з ним співробітничаєш?

— Уже майже півроку. Він допомагає мені закінчити мій новий винахід і, між іншим, удосконалив наш лінгафон.