Анастасія Шевердіна - Перунів цвіт

Годвін змусив себе дивитися просто на палаючі пелюстки, а потім перевів погляд на землю. На мить йому здалося, що він осліп. Було темно, але із суцільного мороку раптом виринули чотири фігури драконів у печері із прозорими стінами.

— Я бачу! — зрадів дракон. — Бачу варту під люком! Їх четверо — більше, ніж зазвичай. Певно, моя втеча спонукала їх стерегти вихід ретельніше. От що! — Годвін поглянув на друзів, а потім на дядька. — Ми відкриємо обережно люк — це треба зробити якомога тихіше — а потім, поки варта не оговталась, я й ти, Августе, щосили дихнемо вогнем у печеру. Цього замало, аби зашкодити вартовим, але досить, щоб злякати їх і змусити звільнити майданчик. Коли ми приземлимось, я осліплю їх квіткою. Потім ми прорвемося на майдан.

— А потім?

— Як вийде.

— А що робити нам? — запитала Калина.

— Вам — міцно триматися й бути хоробрими. Усе. Успіху.

Годвін спробував відкрити люк, але не зміг.

— Не виходить! — розгубився дракон. — Спробуй ти, дядечку!

Август щосили потягнув металевий диск на себе. Дракон поламав усі кігті, проте так і не зрушив люк із місця.

— Хоч зубами гризи! — відсапувався Август. — Там, напевно, хитрий новий замок!

— О! — пригадав Годвін. — Ольга казала, що квітка відкриє будь-які двері!

Дракон обережно приклав Перунів цвіт до металевого диска, щось під землею клацнуло, і люк відкрився.

— Вдалося! Августе, давай до мене!

Дядько підповз до люка, встромив голову в отвір і прислухався. Годвін також зазирнув у шахту. Вартові не зважали на люк.

— Якщо я стану князем, не дозволю таким тюхтіям охороняти своє місто! — обурився Годвін. — Давай на три. Один, два, три!

Дракони набрали повні легені повітря й разом видихнули дим та вогонь. Вартові закричали, підхопилися й кинулися врозтіч. Годвін, а за ним і Август, притримуючись лапами за стіну, спустились униз. Вартові нажахано притискалися до стін печери.

— Ні з місця! — скрикнув Годвін, високо піднявши квітку. — Я не бажаю вам зла! Нам просто треба до Землеграда!

Август намацав боковий прохід і побіг у місто.

Трохи отямившись, один із вартових прикрив лапою очі й поглянув на Годвіна.

— Примара! Примара! — прошепотів він, ще сильніше втискаючись у стіну.

У Годвіна не було часу на роздуми. Він сховав квітку до торбинки і прослизнув у прохід слідом за дядьком. Калина й Данило лише встигали пригинати голови й охати.

Коридор поступово розширювався, але варти, на щастя, у ньому більше не було. Перед виходом на майдан Август зупинився, почувши безліч роздратованих голосів. Годвін причаївся в тіні поряд із дядьком, озирнувся і прислухався до шквалу невдоволення на майдані.

Близько сотні драконів-робітників, оточених вояками, били хвостами й гарчали:

— Що за неподобство?! Працювати двадцять годин поспіль, а потім іще й муштра?! Нам це не потрібно!

— Від віку такого не було! Гордій ніколи так не знущався над громадою!

— Ганьба! Злочинці! Тварини!

— Геть Кіра!

— Давайте сюди свого навіженого князя!

Вояки дряпали каміння й пихкали димом.

— Мовчати! Усім мовчати, черви! — підбіг до робітників Кір. — Смерди тупоголові! Хто роззявить свою смердячу пащу, того спалить Велес!

Годвін і Август обережно вилізли зі схованки й непоміченими долучилися до гурту робітників. Вони протислися ближче до воєводи, який гарчав і бризкав слиною.

Годвін виступив наперед і подивився Кіру в очі.

— Навіщо ти принижуєш мій народ?! Вони нічого тобі не винні!

— Ти?! Чого припхався, вилупку?! — спалахнув Кір. — На тебе не чекали!

— Мені байдуже! Я не дозволю тобі знущатися над землеградцями! Де мої батьки?!

— Я попіклувався, щоб їх не стало! — скаженів воєвода. — І тебе не буде!

Кір плигнув на Годвіна, але дракон вислизнув із-під його величезного черева, і воєвода впав на землю. Не встиг Кір підвестись, як Август накинувся на нього, перевернув на спину і впивсь іклами в горло.

— Стій, не треба! — спробував відіпхнути дядька Годвін.

— Він убив мого брата! — не випускав супротивника з кігтів Август.

— Він бреше!

— А коли ні?!

— Тоді я сам знищу його! — налилися кров’ю Годвінові очі.

Варта кинулася було на Годвіна, але робітники разом заревли, прийнявши бойову стійку. Нечисленний загін схитнувсь і втік із майдану.

Робітники здивовано роздивлялися Годвіна й Августа.

— Шановна громадо, — звернувся до присутніх Годвін, — чи не знаєте ви, де утримують князівську родину й ректора Добромисла?

Один із робітників відкашлявсь і вклонився Годвіну.

— Де князь Гордій, ми не знаємо, — сказав дракон. — А поважного Добромисла замкнули в його ж кімнаті в Академії.

— Дякую! — Годвін із ненавистю поглянув на Кіра, який звивався під Августом. — Тримай міцно цього зрадника, дядечку! Коли все владнається, ми судитимемо його.

— І виженемо із