Жюль Верн - 20 000 льє під водою

найменших дрібниць, пане Аронаксе. І почав з того, що матеріали та готові частини майбутнього «Наутилуса» замовив у різних частинах земної кулі. Призначення кожного замовлення було вигаданим, але завжди правдоподібним. Постачальники отримували креслення, зроблені однією рукою, моєю, але підписані щоразу різними іменами — моїми псевдонімами.

— Мудро! Але все ще треба було зібрати докупи, змонтувати! Це вам не дитячий конструктор, який можна складати під столом…

— Пане професоре, моя корабельня була на безлюдному острові у відкритому океані. Саме там навчені мною робітники, мої відважні друзі, під моїм наглядом зібрали наш «Наутилус». Коли човен був готовий, вогонь знищив усі сліди нашого перебування на тому острові. Якби я тільки міг, то стер би його з лиця Землі!

— Я так собі думаю, що човен обійшовся вам в добру копійку!

— Пане Аронаксе, я знаю лік грошам, кожна тонна броненосця «Наутилуса» коштує одну тисячу сто двадцять п'ять франків. Важить судно тисячу п'ятсот тонн. Отже, копійка, яку я виклав за нього, становить приблизної два мільйони франків з урахуванням вартості устаткування

і чотирьох-п'яти мільйонів франків, якщо брати до уваги колекції та художні полотна.

— Ви дуже багата людина, капітане Немо.

— Казково багатий! Я легко міг би погасити державний борг Франції, який на час мого прощання з землею становив дванадцять мільярдів франків!

Я з повагою подивився на свого співрозмовника. Таке зізнання було занадто ризикованим, навіть якщо припустити, що я порядна людина і не маю звички виказувати чужих таємниць, до того ж навіки ув'язнена у стінах цього незвичайного корабля задля безпеки його капітана!

Розділ чотирнадцятий

«Чорна ріка»

Площа, яку займає вода на поверхні земної кулі, становить три мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім квадратних міріаметрів.[33] Щоб було легше уявити, скажу, що вода займає понад тридцять вісім мільярдів гектарів земної поверхні. Об'єм Світового океану, колиски земного життя, становить двісті п'ятдесят мільйонів кубічних кілометрів, і якщо уявити цю рідку масу у формі кулі, то її діаметр становитиме чотириста льє, а вага — три квінтильйони тонн. Щоб осмислити ці цифри, необхідно знати, що квінтильйон співвідноситься з мільярдом, як мільярд з одиницею, тобто у квінтильйоні стільки мільярдів, скільки одиниць у мільярді. Образно кажучи, для того щоб вилити таку кількість води, усім земним рікам довелося б текти упродовж сорока тисяч років.

У геологічному минулому нашої планети за вогняним періодом настав водний. Земна поверхня була тоді ложем Світового океану. Пізніше, в силурійський період, розпочався процес утворення гір. З води виступили гірські вершини, над рівнем океану утворилися острови, які ховалися під воду під час потопів, а потім знову показувалися над поверхнею води, поєднуючись між собою і утворюючи материки. Співвідношення між просторами суші і води на Землі багато разів змінювалося, поки рельєф земної поверхні не став таким, яким ми його бачимо на географічних мапах сьогодні. Суходіл відвоював у води тридцять сім мільйонів шістсот п'ятдесят сім квадратних миль, або ж дванадцять мільярдів дев'ятсот шістнадцять мільйонів гектарів.

За допомогою материків Світовий океан розділяється на п'ять головних частин: Арктичний Льодовитий океан, Антарктичний Льодовитий океан, Індійський океан, Атлантичний океан, Тихий океан.

Тихий океан, з якого почалася моя дивовижна подорож морськими просторами, простирається з півночі на південь, займаючи увесь простір між обома полярними колами, і з заходу на схід, між Азією і Америкою, протягом сто сорок п'ятого градуса довготи. Цей океан найспокійніший, його течії широкі і неквапливі, припливи і відпливи помірні, а опади рясні.

— Пане професоре, — озвався капітан Немо, перебиваючи мої думки, — якщо бажаєте, ми можемо точно визначити місце нашого перебування і встановити відправну точку подорожі. То як?

Я кивнув у відповідь. Слова не могли виразити мого захоплення від перспективи стати учасником навколосвітньої подорожі, та ще й не звичайної, а підводної!

— Гаразд, я накажу підняти судно на поверхню океану. Капітан Немо тричі натиснув кнопку електричного дзвінка. Щойно пролунав третій дзвінок, як насоси почали викачувати воду з резервуарів; стрілка манометра поповзла вверх, вказуючи на те, що тиск зменшується. Я спостерігав за приладом, доки стрілка нарешті не завмерла.

— Ось ми і на поверхні, — повідомив капітан Немо.

Ми пішли до центрального трапа. А далі піднялися залізними сходами наверх і через відчинений люк вийшли на палубу «Наутилуса».

Палуба виступала з води не більше, ніж на вісімдесят сантиметрів. Овальний корпус «Наутилуса» і справді нагадував сигару. Я звернув увагу на те, що його ребриста обшивка з листового заліза була схожа на луску — покриття тіла наземних плазунів. Тепер стало зрозуміло, чому це судно завжди сприймали за морську тварину навіть спостерігаючи за ним у найкращі підзорні труби. Посередині палуби я помітив незначну опуклість — то була шлюпка, прихована у корпусі човна. На носі й на кормі виступали дві невисокі кабіни з похилими стінками й ілюмінаторами у них. У носовій кабіні розміщувалися володіння стернового — рубка, а в задній було встановлено потужний прожектор, що освітлював підводний шлях.

Мені випала нагода помилуватися величним океаном погідної днини. Довгий корпус судна погойдувався на широких океанських хвилях. Лагідний східний вітерець мережив водну гладінь. Небосхил був чітким, і ніщо не заважало вести спостереження.

Але й погляд ні на чому було зупинити: ні острівця, ні скелі, ані сліду «Авраама Лінкольна» чи іншого корабля, нічогісінько… Неоглядна пустка!

Капітан Немо взяв у руки секстант і приготувався виміряти висоту сонця, аби визначити широту. Йому довелося почекати декілька хвилин, доки сонце не вигляне з-за хмари. Поки він спостерігав, жоден мускул його руки не здригнувся, ніби прилад тримала не жива рука, а кам'яна статуя.

— Південь, — сказав капітан, киваючи у бік люка. — Прошу, професоре…

Я востаннє кинув оком на жовтаві води, які, вочевидь, омивали японські береги, і мовчки зайшов усередину «Наутилуса». Ми пройшли в музей. Там капітан Немо за допомогою хронометра зробив необхідні розрахунки, визначив довготу точки перебування судна і звірив результат з попереднім кутомірним спостереженням. Він сказав:

— Пане Аронаксе, ми знаходимося під 137°15′ західної довготи.

— За яким меридіаном? — уточнив я, сподіваючись, що відповідь на це запитання розкриє таємницю, до якої національності належить капітан Немо.

— Пане професоре, — відповів він, — до наших послуг різні хронометри, виставлені по Паризькому, Гринвіцькому і Вашингтонському меридіанах. Але з поваги до вас я обрав Паризький.

Мені було приємно, але, на жаль, і ця спроба ненав'язливо з'ясувати національність капітана не увінчалася успіхом. На знак подяки я вклонився і постарався не виказати розчарування. А капітан Немо продовжував:

— Під 137°15′ західної довготи від Паризького