Стівен Кінг - Коли впаде темрява

не вдалося. Наступного разу вхопить. Вона вильнула до води, спершу забігши по щиколотки, потім по литки. Це було єдине, на що вона спромоглася, останнє, що їй стукнуло в голову. Щось — неоформлене, невимовне — підштовхнуло її до думки поплисти від нього чи, принаймні, зустріти його у воді, де вони опиняться в більш рівних умовах; хоч як, а вода применшить силу ударів жахливих ножиць. Якщо вона встигне забігти достатньо глибоко.

Перш ніж вона встигла впасти у воду й почати плисти — перш ніж вона навіть забігла по стегна, — він ухопив її за комір майки і смикнув назад, потягши знову до берега.

Ем помітила зблиск ножиць у себе над лівим плечем і вхопилася за них Вона намагалася викрутити їх, але безрезультатно. Пікерінг, розставивши міцні ноги, стояв по коліна у воді, утвердивши ступні в пісок, котрий засмоктували в себе зворотні хвилі. Одна з цих хвиль збила її, і вона впала просто на нього. Вони разом плюснули у воду.

Реакція Пікерінга була миттєвою й недвозначною, навіть у такому дезорієнтованому стані: він пручався, брикався, конвульсивно смикався. Істина спалахнула в її голові, мов феєрверк посеред темної ночі. Він не вміє плавати. Пікерінг не вміє плавати. Він володіє будинком на березі Мексиканської затоки, але не вміє плавати. У тім-то й річ. Його візити на острів Вермільйон присвячені розвагам тільки у приміщенні.

Вона відкотилася від нього, і він не намагався її схопити. Він сидів по груди в бурхливій воді, хвилі ніяк не могли заспокоїтися після шторму, і всі зусилля приділяв тому, щоб якось підвестися, опинитися носом і ротом подалі від субстанції, з якою так і не навчився давати собі раду.

Ем би заговорила до нього, якби їй не шкода було сил. Вона б сказала: Якби-то мені знаття, ми покінчили б з усім цим відразу. І той нещасний юнак залишився б живий. Але натомість вона стрибнула вперед з простягнутими руками і вхопила його.

— Ні! — заверещав він. І вдарив її обома руками. Вони були порожні — мабуть, він впустив ножиці, коли падав, — навіть кулаки стиснути він забув з переляку. — Ні, не треба! Відпусти мене, ти, курво!

Ем тримала міцно. І потягла його на глибину. Він міг би вирватися з її рук, і доволі легко, якби зумів побороти свою паніку, але саме це йому було не під силу. І вона зрозуміла, що тут ховається щось більше, ніж просте невміння плавати: його реакція була результатом якоїсь фобії.

Яким же це треба бути чоловіком, щоб, маючи хворобливу водобоязнь, купити собі дім на затоці? Він, безперечно, божевільний.

Ця думка її розсмішила, хоча він і люто відбивався, поціливши рукою раз їй по правій щоці, а потім сильно вдарив у ліву скроню. Зеленавий завиток прибою хлюпнув йому до рота, він відплюнувся. Ем потягла його глибше, побачила, що надходить велика хвиля — елегантна, скляниста, піна тільки-тільки почала формуватися на її вершечку, — і штовхнула його туди обличчям уперед. Його вереск перейшов у кахикання й булькотіння, але обірвався під хвилею. Він пручався, брикався, викручувався в її руках. Велика хвиля накрила і її, і вона затримала дихання. На мить вони опинилися під водою удвох, і вона побачила його, з блідою маскою смертельного страху замість лиця, що втратило всі людські ознаки й показало його тим, ким він був насправді. Галактика піщинок перекидалася між ними в зеленавому просторі. Прошмигнула якась цікава крихітна рибка. Очі Пікерінга вибалушилися. Круту зачіску йому розтріпало, і вона все це могла бачити. Вона уважно спостерігала, як срібляста низка бульбашок вихопилася з його носа й полинула вгору. І коли пасма його волосся потягнулися у зворотній бік, замість Флориди в напрямку Техасу, вона штовхнула його щосили й відпустила. Аж тоді сама вперлася ступнями в пісок і вихопилася з води.

Вона опинилася посеред діамантового повітря, хапаючи його ротом. Вона ковтала його жадібно, раз у раз відкушуючи великі шматки, а тоді почала задкувати короткими кроками. Зворотна хвиля, що прошуміла повз її стегна й між ногами, була такою потужною, що могла вважатися відбійною течією. Трохи глибше звідсіля вона нею й ставала. Ще далі вона перетворювалася на супротивну течію, і там навіть вправний плавець мав мало шансів, хіба що не впадав у розпач і тоді гріб поперек, стинаючи довгий кут, щоб повільно дістатися безпечного берега.

Вона зашпорталася, втратила рівновагу, сіла, і нова хвиля її обпекла. Чудове відчуття. Холодно й чудово. Уперше після смерті Амі їй на мить стало так чудово. Більш ніж чудово, насправді в неї боліло всеньке тіло, і вона усвідомила, що знову плаче, але почувалася вона божественно.

Ем зіп'ялася на ноги, мокра майка прилипла їй до грудей. Вона помітила, як щось синеньке відпливає геть, подивилася вниз на себе, озирнулася на ту річ і зрозуміла, що втратила свої шорти.

— Та й хай, все одно вони рвані, — промовила вона і почала реготати, йдучи спиною вперед в бік берега: ось їй по коліна, ось по гомілки, ось лише ступні її залишаються в піні. Вона могла б так довго стояти. Холодна вода майже втихомирила пекучий біль у її п'ятці, і сіль гарно діє на поранення, гадала вона; хіба не кажуть, що людський рот — це найщільніше обсаджена мікробами жива річ на землі?

— Так, — промовила вона, не перестаючи посміхатися, — але хто, в біса, той...

Раптом Пікерінг вихопився з криком. Він уже був футів за двадцять п'ять від берега. Він дико махав обома руками.

— Рятуйте! — волав він. — Я не вмію плавати!

— Я знаю, — промовила Ем. Вона підняла руку в жесті бон-вояж і поворушила пальцями. — А ще ти можеш навіть познайомитися з акулами. Дік Холліс казав мені, що вони з'являлися тут минулого тижня.

— Рятуйте! — І хвиля накрила його. Вона гадала, що він не випірне, але він зміг. Тепер за тридцять футів від берега. Щонайменше тридцять… —Я... мене! Прошу!

Його гідна подиву життєздатність, особливо зважаючи на те, що він робив — переважно молотив руками по воді, ніби вірив, що зможе злетіти вгору, мов та чайка, — була контрпродуктивною, тож його відносило від берега все далі й далі, і нікого не було на пляжі, хто б його врятував. Нікого, крім неї.

Не існувало способу, яким він зумів би повернутися звідти, вона була певна цього, але все одно вона прошкутильгала до решток вогнища