Конор Костик - Епік

цівка пострілів з лука. Єдиною зміною у вигляді Інріата, відколи почалася битва, було тільки те, що верхню частину його тулуба тепер укривали, наче ріденькі латочки пуху, пучки стріл.

Ще одна година напруження, проте й далі годі було схибити, бо Інріат, ледь уникнувши невблаганної послідовності стріл, знищить їх за кілька секунд. Тож гравці були змушені й далі утримувати його у вузьких рамках простору, не даючи йому ступити той життєво важливий крок до риски, звідки він може дихнути на кого-небудь вогненним спалахом. Такий характер бою трохи нагадував дзиґу, яку кілька років тому мав Ерік. Треба кілька разів щосили натиснути на стрижень, щоб дзиґа закрутилася неймовірно швидко, а потім відпустити. Коли зробити все як слід, дзиґа видаватиметься нерухомою, хіба що трохи похитуватиметься, а насправді крутитиметься так швидко, що, натрапивши на невеличку нерівність ґрунту, злетить угору на кількадесят сантиметрів. Так само й Інріат невпинно рухався вперед і назад у вузькому колі, постійно на грані виверження вулканічної енергії, всякчас пристосовуючись до нової мішені, начебто безневинний, але на грані знищення їх усіх одним духом.

— Еріку! — крикнув BE. — Треба, щоб ти приніс мені стріли од Інгеборг!

— Атож. А мені стріли од Сігрид! — крикнув Б’єрн із сутіні, що, повільно насуваючись од скель, приховала його.

Аякже! Їм треба було краще розподілити стріли. Головні лучники стріляли майже в двадцять разів частіше, ніж резервні. Його власний припас був набагато більшим, ніж потрібно, йому ще ні разу не довелося вистрелити.

— Гаразд, пильнуйте, я зараз!

Раптом до страху перед невдачею додалося ще одне почуття, яке треба було відкинути: сором. Якщо вони загинуть, він ніколи не пробачить собі, що скоїв таку дурну помилку.

Невідступно стежачи за драконом, Ерік обережно пройшов до Інгеборг. А тепер настала справді небезпечна мить, йому треба покласти лук і взяти стріли. Глянувши на відьму, Ерік мимоволі замилувавсь, як вона стоїть із луком наготові, підкотивши оксамитові рукави. Вона навіть не озирнулася, щоб глянути на нього, всім єством зосередившись на стримуванні лютої могутності дракона. Попеля швидко підбігла до BE й поклала стріли поруч із ним. Побігла вдруге, і тепер у BE була велика купа, а Інгеборг лишилася десь із двома десятками стріл.

Інші гравці тим часом стріляли й далі, й Попеля зітхнула з великою полегкістю, знов узявши лук. Потім подалася в інший бік, де стояла не менш уважна Сігрид. Ще одна страхітлива мить, коли треба покласти лук. У цій ситуації од катастрофи їх відокремлювали всього два промахи поспіль. Ерік, усякчас пильнуючи, квапливо перерозподілив стріли. Постріл, поворот, крок, постріл. І криза минула. 3 луком у руці він повернувся на свою позицію.

— У разі потреби є ще мій пучок! — закричав він усім.

Битва тривала вже п’яту годину, і аж тоді Ерік помітив, що відбулася зміна.

— Подивіться на його голову!

Інріат поглядав на них ще лихішим оком, бо тепер його очі світилися червоним вогнем серед дедалі густішої пітьми, але його голова вже була ближче до землі, ніж коли вони побачили його вперше.

Ніхто не відповів, усі стріляли по черзі й пильно стежили, щоб дракон не зійшов з місця.

Повільно, майже непомітно дракон опускав голову. Ерік нарахував двадцять пострілів, потім спробував визначити зміну, вона була невеличка, але таки сталася. Він швидко зробив обрахунки, трохи применшивши темпи їхнього прогресу. Наступну сотню стріл випустили десь за десять хвилин, отже, за годину шістсот. Але це буде тільки чверть відстані до землі, отже, знадобиться чотири години і дві тисячі чотириста стріл, якщо тільки в них набереться стільки! В його власному стосі не було й тисячі.

— Я зараз роздам свої стріли! — крикнув Ерік. Ставши навколішки і вже не бачачи друзів, він спостерігав, як стріли вилітають із пітьми і встряють у драконове тіло, й водночас зв’язав половину своїх стріл у пучок і поклав собі на спину.

Коли Ерік устиг наполовину розкласти стріли коло BE, стався подвійний промах. Це видавалося дивним, бо острах, що вони неодмінно не влучать, коли його руки будуть зайняті, який супроводив Еріка під час першого перерозподілу, вже минув. Ті промахи були цілком несподівані. Дракон раптом ступив другий крок до Б’єрна. Вперше майже за п’ять годин він порушив схему й набирав темпу. Зберігаючи ситуацію незмінною увесь цей час, тепер вони за мить могли загинути.

# ГЛУМ

Оскільки лук Попелі лежав на землі, то була єдина дія, до якої можна було вдатися і яка могла врятувати їх.

— Гей, Червоновухий! У чому річ? Вогню вже немає?

Інріат обернувся, мов ужалений надто вже дошкульною стрілою. Б’єрн почекав, поки він піде до Еріка й повернеться на свою позицію, а потім вистрелив. Дракон обернувся мордою до нього. Але тепер уже BE напнув тятиву. Небезпечна мить лишилася позаду. Схема відновилася.

— Вогонь і руїна, я гадав, ми програли, — пробурмотів BE, коли Ерік поклав йому коло ніг пучки стріл і розв’язав їх.

— Я теж. Я теж так гадав. Не давай йому стояти.

BE не відповів, а пустив наступну стрілу. Нестерпно повільно голова Інріата опускалася й опускалась, аж поки опинилася не вище од їхніх. Настала ніч, та коли тіні долини злилися з чорними хмарами над головою, гравці побачили, що арену, де точилася боротьба, тьмяно освітлювало червонясте випромінювання, яке йшло від дракона. Минав час, і відтінок світла змінювався, поступово темніючи, стаючи фіалковим і тьмяніючи, цей процес теж засвідчував знесилення дракона.

Але Ерік і далі здригався од страху, знов оцінивши їхній припас стріл і темпи виснаження страховиська попереду. Саме тоді, коли він переконував себе, що в них не досить стріл, Інріат відчайдушно сумно зітхнув і повалився на землю, так ударившись головою об камінь, аж щось хруснуло. Тіло дуже швидко перестало світитися жодною барвою, тільки навколо нього ще лишався натяк на пурпурове жевріння, немов самісінький край веселки.

— Стріляйте й далі! — крикнув BE. — Пам’ятайте про крилатого дракона. Стріляйте до останньої стріли!

Тож вони стріляли тепер усі гуртом. Ерік, напинаючи тятиву, дивувався, що після семи годин битви він уперше вистрелив у дракона. Витративши всі стріли, гравці подіставали мечі.

— Готові? — крикнув BE. — Нападай!

Женучи од себе образ монстра, що повертається до життя, Попеля побігла, рапіра в її руках була дрібнесенькою шпилькою супроти схожого на гору тулуба дракона. Але він лежав непорушно, і гравці зібралися навколо голови, що сама була завбільшки з людину. Око поблизу Еріка тепер було