Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

у справі. З огляду на те, що показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий має надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. 143-146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особливості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, стосовно яких необхідно допитати обвинуваченого, повністю не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не дасть бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання — кого з них допитувати першим. Вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати таке: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він перебуває з іншими обвинуваченими; які є докази його винності; його особисті якості тощо. Якнайшвидше отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається його ставленням до пред’явленого йому обвинувачення. Можливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинувачений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх детальніше.

1. Обвинувачений визнає себе винним.

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання за допомогою деталізації його показань або проведення додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи, перевірка показань здійснюється за допомогою такого: деталізації показань обвинуваченого; встановлення обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведення повторного допиту із зміною послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинуваченого вже допитували. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково.

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

• почати допит із розмови на сторонню тему, не пов’язану з розслідуваним злочином;

• вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

• проаналізувавши показання, виявити суперечності та роз’яснити їх суть обвинуваченому;

• поступово пред’являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред’явлення обвинуваченому доказів і даних, отриманих за допомогою оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред’явлення доказів під час допиту можуть бути такими: згадування про докази, перерахування доказів, надання можливості допитуваному оглянути окремі докази, демонстрація доказів. Докази можна пред’являти так: у порядку зростання їх важливості у справі; усю їх сукупність; найважливіший (основний) доказ. Необхідно однак враховувати, що пред’явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати у такий спосіб, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень слідчий має роз’яснити обвинуваченому зміст п. 8 ст. 40 КК України стосовно положення, що щире каяття та сприяння розкриттю злочину є обставинами, які пом’якшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання.

При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений раніше був судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:

• поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

• максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило, викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об’єктивної перевірки алібі;

• запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію загалом або окремі її обставини;

• ознайомити з показаннями інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно розкривати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їхній достовірності;

• пред’явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину або спростовують його алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводять негайно, а за неможливості негайного допиту — не пізніше як через 24 години після затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особу було затримано або щодо неї було вибрано запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення. При підготовці до проведення допиту підозрюваного необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити їх послідовність; визначити, які докази та матеріали можуть бути використані під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів у разі наявності кількох підозрюваних.

Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час допиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від часу проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

Особливості тактики допиту неповнолітніх. Тактика проведення допиту цієї категорії осіб зумовлена віковими особливостями психіки неповнолітніх, що впливають на характер сприйняття, запам’ятовування та відтворення допитуваними обставин кримінальної справи. Слідчому при виборі тактичних прийомів допиту необхідно враховувати рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду і професійних знань, недостатнє логічне мислення, схильність до навіювання та фантазування.

При підготовці до проведення допиту насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім при допиті неповнолітнього (батьки, педагог, близькі родичі, лікар тощо) та найдоцільніше місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого). Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним. До виклику на допит необхідно ретельно вивчити наявні дані, що характеризують особу неповнолітнього (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання і фантазування, поведінка вдома та в школі або іншому навчальному закладі, побутові умови тощо).

Для встановлення психологічного контакту доцільно розпочати допит з розмови на загальні теми, що можуть зацікавити допитуваного, продемонструвати знання його інтересів і потреб.

При допиті неповнолітніх краще використовувати форму