Кирило Легович - Імператор, Кирило Легович

Розділ п’ятнадцятий 

 

Розділ п’ятнадцятий 

 

Бог не хотів, аби люди перебували в космосі. Він знав, що якщо люди увійдуть в Небесне царство, то вони перетворять його на пекло  їхньої подоби. 

 Мі Дзен. “Абсурд війни”   

 

Ромул і Марія вже відвідали Марс. Далі були малозаселені планети, а також колонії  навколо орбіт і  на супутниках.   

Наступним пунктом призначення став саме Сатурн - газовий гігант, на якому людство змогло побудувати в’язницю, з якої не зміг утекти ніхто! Це була велика станція, яка, завдяки гравітації, знаходилися між кільцями  газового гіганта та самими Сатурном.   

 Ромул з Марією дивилися на космічні простори: у далині виднілося Сонце, десь ще можна було розгледіти Марс разом з його маленькими супутниками. Космічна краса, до якої може доторкнутися кожен! 

 -Скажи гарно? - дивлячись у панорамне  вікно говорила Марія, ходячі повз них туди-сюди. 

-І постаралася матінка природа, аби очі бачили й не вірили самі собі.  

-Поки що, наша поїздка триває гладко. Ми вже відвідали половину Галактичного Союзу, залишилася ще деяка частина, можливо, і раніше будемо вдома. 

-І не кажи! Що-що, а рідну домівку тобі не замінить навіть ліжко біля ілюмінатора. Але нам ще треба довго летіти, аж на самий край системи. А по дорозі скільки всього може трапитися. 

-Комети, астероїди? 

-А чи може інопланетян? 

-Та це ти багато хочеш, брате! 

-Ось так, зустрінеться якийсь туземець з самим Імператором Галактичного Союзу, це тобі не якийсь там президент. 

-Ну і цей варіант не треба викидати. Ми ж не знаємо, що нас чекає завтра. 

-До речі, мені Ґранд говорив, аби ми завжди були поруч біля капсули порятунку. 

-Який турботливий! Якби сам би тут літав і сидів у тій капсулі.  

-Якщо на це пішло, то вона від нас не далеко, тому якщо щось не дай Бог станеться, то ми туди… 

*** 

Тим часом на Землі  Мартін намагався знайти свої записи. Він днями й ночами намагався відновити їх, ще й на додачу телефон вже не працював.  

Керівництво сказало, що в системі сталася збій, але то була не вона. Мартін чітко бачив  дату та час. 

 Єдине, що залишалося, так це сказати Ґрандові  все напряму. Його совість не могла витримати цього. 

“Він мусить знати, що про це знаю я. Він повинен мучатися ночами від думки про те, що таємниця вже не таємниця!” - у голові промовляв до себе чоловік, крокуючи до урядового кварталу. 

  Мартін увірвався в  установу. Спочатку чоловіка не хотіли пропускати. Та після настирливої розмови й підкреслення фактів про належність до розвідки,  Мартін попрямував прямісінько до кабінету Прем’єр-міністра. Ґранд саме сидів там, і неначе чекав на свого мученика. 

Він промчав крізь приймальну кімнату і нахабно, зі злобою на обличчі, увірвався до кабінету.  

 -Ейшере Ґранд! Ви хочете вбити Імператора! Що це невинне дитя зробило вам, що ви його хоче так прибрати? 

Ґранада охопив шок. “Невже за мною стежили? От дітько!” 

-Вибачте, пане, але хто ви, і як вас сюди впустили? - здивовано запитав Прем’єр, не зводячи погляду з монітору, аби не бачити обличчя Мартіна. 

-Я Мартін Франдбрайн  - робітник розвідувального департаменту при Галактичній Розвідці. Охорона мене впустила майже без питань, а от щодо вас... 

Гранд одразу різко погляну в очі Мартіну. Він вирішив обрати тактику не виправдовувати себе, а навпаки - поставити себе жертвою наклепу. 

-Я нічого не знаю про це! Це все наклеп на мене, хіба ви не знаєте, що мене можуть підставити? Хіба не розумієте, який у нас ворог?  

- Скажіть, пане Ґранде, як!? - Мартін вже не втримував себе. - Автоматична прослушка стояла у вашому кабінеті, тому ніхто окрім вас же доступ сюди не має. 

“Таки прослушка...” 

-Як ви смієте прослуховувати Прем’єр-міністра Галактичного Союзу?  

Злий погляд Ґранда впав на очі Мартіну. Йому стало не пособі, побачивши прискіпливий погляд Прем’єра. 

-Точних деталей я не знаю, але навіщо вам вбивати Імператора? 

 Враз ззаду Мартін відчув у шиї легке встромляння голки.  Криптор повільним рухом вдавлював шприц з   міаканськми снодійним.  

Розвідник втратив контроль ніг і відчув розслабленість по всьому тілу. Плавно падаюче тіло підхопив Криптор, обережно кладучи його на підлогу. 

-Він помер? - тихим голосом запитав Ґран. 

-Ні. Це його трохи розслабить. Я віднесу десь в туалет, а там він вже сам очухається. 

-Ти вколов йому наркоти?  

-Майже. Міаканське снодійне. У такому стані він пробудить десять годин, а якщо він буде щось гавкати, скажемо, що той під наркотою. Міакан  можна помітити навіть через  місяць після  вживання у крові. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍