Анатолій Григорович Михайленко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88

майстрів, котрі володіють великою винахідливістю розуму у зображенні людей, якими вони є, також у зображенні всіх страстей господніх з їхніми подробицями, як про це буде мовлено.

Скільки зітхань і скорботи, скільки стогону в серцях ляхів, вельмож і простолюдинів, про цей Київ, бо він був престольним містом їхнього монарха і великою столицею, було все зайняте оселями їхніх вельмож. Усі ці прекрасні палаци, чудові будинки і сади належали їм і багатим євреям. <…>

У цих двох церквах міста і на його околицях було кілька тисяч єзуїтів, точніше, єзидських священиків. Коли з’явився на цій землі Хміль і, обходячи у всіх напрямках країну, бив з них усіх, хто траплявся йому до рук, то ті, хто лишився живим, тікали сюди, кажучи: “Нам немає порятунку, окрім як тут”, бо це місто представляє обложникам труднощі і для стоянки, і для пересування і оточене фортецями й горами. Та Хміль і козаки проникли до них, зв’язали їх мотузками, якими вони були оперезані, і покидали в ріку Дніпро, щоб потопити, піддавши їх спершу великим тортурам; тіла їхні були з’їдені псами.

Єзуїти не задовольнялись тим, що вже мали ляхи, проте хотіли знищити увесь рід козаків, забрати Печерський монастир і Софію і обернути їх на свої церкви. Тоді Хміль возревнував, подібно пророкові Іллі, помстився їм, визволивши обраний народ божий з рук невірних і мерзенних людей, у яких багато голів, та немає глави, і врятував його від гноблення безбожними євреями і від влади лихих вірмен-єретиків. О невірні! О вороги істинної віри! Ви становите ворогів віри панами над християнами, правителями над обраними, божественним народом православним, щоби, пригнічуючи їх, силоміць навернути в свою віру, щоби поневолити їх і, терзаючи через їхніх ворогів, примусити прийняти вашу релігію. Чому ви не проповідуєте безбожним євреям і не хрестите їх у свою віру, щоб навернути їх на істинну путь і зробити їх християнами шляхом проповіді та вчення. Вірмен-єретиків ви приймаєте до себе у спілку. Ви примушуєте козаків, котрі християни, до молитви з вами у ваших церквах. Але апостоли у древності проповідували лише народам заблуканим і невірним та ізраїльтянам; ви ж чинили тоді всупереч проповіді святих апостолів і дали ворогам божим, єретикам вивищитись над православними, так що господь возревнував за них і винищив багато тисяч з вас, давши силу кожному з них примусити тікати, сотні вас, а сотням — тисячі, а вас, зарозумілих, піддав презирству і знищенню, як обіцяв устами древніх своїх пророків. Він визволив їх від рабства, і вони стали кращими, обраними синами. Через своє терпіння вони наостанку зробилися спадкоємцями його царствія; вас же він зробив наживою їхніх мечів, а в майбутньому житті народом заблуканих і лихих згідно з тим, як він обіцяв, що буде противитися погордливим і дарує свою благодать покірливим, лихі ж будуть клевретами проклятого сатани. <…>

Ми виїхали з міста Києва у понеділок і прибули на береги славнозвісного Дніпра біля самої околиці міста. Ми переїхали його на великому судні разом зі своїми екіпажами й кіньми, пливучи по ньому близько двох годин, доки не вийшли на землю на другому березі, бо він більший за Дунай. При цьому ми милувалися праворуч від себе монастирями й церквами, що на вершині гори, саме монастирі: Михайла, Миколи, Печерський з церквами, які його оточують, монастир, збудований тут молдавським господарем Василем, а також келії пустельників у печерах, що йшли одна за одною. Потім ми проїхали і дві великі милі вузькими дорогами, щедрими водами й пісками, і величезним лісом, де ростуть лише сосни, схожі на кипариси, які вражають розум. Увечері ми прибули в невеличке містечко, назване Бровари. В ньому гарна церква в ім’я Петра і Павла і є подвір’я, населене ченцями, належить воно Печерському монастирю, як його угіддя. Ми вирушили звідси у вівторок, проїхали дві великі милі й прибули до міста з укріпленням, палацом і двома ровами з протічною водою. Воно зветься Гоголів. У ньому дві церкви: одна — в ім’я Преображення, друга — різдва богородиці. Є також церква для ляхів, ще недобудована; наш владика патріарх наказав мешканцям освятити її, добудувати й провадити у ній службу, назвавши її в ім’я св. Георгія. Виїхавши звідси, ми зробили ще одну милю і прибули в поселення з церквою, на ім’я Русанів; поблизу нього величезне озеро і дуже великі млини та сукновальні. Проїхали ще півмилі і прибули у невелике селище з красивою фортецею на ім’я Ядлівка. <…>

Потім… прибули увечері у велике впорядковане місто Прилуки, з великим укріпленням. Цитадель усередині його дивовижна за своєю висотою, укріпленням, вежами та гарматами, за своїм облицюванням і глибиною рову з протічною водою. Вона має на південному боці прихований резервуар, куди збирається для неї вода з величезного озера та річок. До цитаделі ведуть потаємні підземні ходи. Всередині її величний і дуже високий палац, угорі і внизу дивовижний за обширом, висотою, громаддям колод і відполірованих у середині й зовні дощок, щільно підігнаних одна до одної, за величезними високими печами, які перевищують кипариси. Палац недобудований. Дату його написано на горі його горбоподібного даху, схожого на такі ж дахи будов Ханаана і області Маарри за різьбленими оздобами і обладнанням; ця дата, написана по-грецьки, є 1647 рік; отже, палац існує сім років з того часу, як його завоювали козаки, через рік після своєї появи, бо тепер 1654 рік від різдва Христового. Цей палац належав четвертому правителеві ляхів, на ім’я Вишневецький. <…> Його влада простягалась від ріки Дніпра до ріки Путивлю, кордону Московії. У нього було під рукою 60 тисяч відбірних ратників з молдаван, греків, арнаутів, німців та багатьох інших народів. Татари прозвали його кучук-шайтан, тобто маленький диявол, тому що він багато разів зненацька нападав на їхню країну, палив і розоряв, бо кордон його області близький від татарського. Коли з’явився Хміль і завоював землі по той бік Дніпра до Києва, цей правитель посилав до нього, намагаючись його обдурити, і виказував йому дружбу, тим часом як підступництво ховалось у засідці його серця. Його наміром було, коли Хміль вступить з військом у країну ляхів і заглибиться у неї, рушити за ним зі своїм військом і таким чином його захопити з обох боків. Та Хміль, володар неабиякого розуму, це зрозумів і послав до нього сказати: “Якщо ти бажаєш миру, встань, очисти свою країну і віддай мені її без війни, бо я не залишу тебе ворогом позаду себе”. Тоді виникла війна, і