Кеті Рід - Загублена Валькірія, Кеті Рід

Асгейр коротко глянув на мене і знову відвернувся.

— Зрозуміло, — пробурмотіла я. — А якби мене вбили? Якби я померла — неважливо як? Ти б шукав мене усе життя?

— Якби ти померла, я б відчув.

— Що відчув?

Голос воїна став тихішим, глибшим.

— Якби ти померла, я б відчув, як розривається зв’язок між нами. Саме він допомагає мені завжди знаходити тебе, в якому зі світів ти б не була.

— Тоді чому я не можу відчути тебе? — здивувалась я.

— Тому що це моя робота — оберігати тебе.

Я для нього — лише робота? Він буде радий позбутися цього зв’язку, щойно я пройду Посвяту? Чи повернеться він тоді до Луїзи? Чи забуде мене?

Від кількості питань голова пішла обертом. Я дивилася собі під ноги, щоб Асгейр не прочитав в моїх очах жодне з них.

Зупинившись на узліссі перед галявиною, він торкнувся моєї долоні — легко, ледь відчутно. Я теж зупинилася, зрозумівши, що він не піде далі. Від обережного доторку в грудях затріпотіло, мов крильця у метелика.

— До завтра, бібліотекарко.

Він знову починає?

— Хіба не ти казав, що я — валькірія? — обурилась я.

Асгейр всміхнувся, відпускаючи мою руку.

— Я назву тебе валькірією, коли ти нею станеш.

Розвернувшись, він пішов назад в гущавину лісу. Дивлячись йому вслід, я раптом всміхнулася, зрозумівши.

Він дражнив мене лише для того, щоб я не падала духом. Щоб зміцнити мене.

Затягнувши себе на другий поверх дому і відчуваючи, як протестують м’язи, я доплелася до ліжка і впала на покривало просто в запиленому одязі. Інгрід і Луїзи у спальні не було. Нора, спостерігаючи за мною, хмикнула і повернулась до чищення велетенського меча. Мабуть, здогадалася, що сьогодні було моє перше тренування.

Я ж засунула руку під подушку і витягла вчорашній подарунок. Погортавши жовтуваті сторінки книги, що ще пахли фарбою, і розглянувши невеликі ілюстрації, повернулася на початок і поринула у світ, частиною якого поділився зі мною Асгейр. Я читала про подвиги Одіна, про протистояння асів і вогняних велетнів. Про древнього дракона Нідгьогга, що жив у коренях Іггдрасіля, і про богиню Сонця, що могла спопелити цілий світ, якби того захотіла.

Потроху, сторінка за сторінкою, я все більше заглиблювалась у новий світ. І він починав мені подобатися.