Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

— Фарисеї! — кричав він.

Кричав від щирого серця, викидаючи на натовп потік емоцій, не підкріплених фактами. Вони не були потрібні. Кожен знаходив у своїй пам'яті спогад, що підтверджував слова жебрака або спростовував їх.

Чоловік у черзі засукав рукави, маючи намір дати йому фізичну відсіч, але його зупинили. І він обмежився лише банальним:

— Провалюй!

— А я, — заперечив бродяга, — не до тебе прийшов! Адже в храм кожен прийти може!

— Такі, як ти, ні!

— А де про це в Біблії сказано?

— Та ти п'яний!

— Бог воду теж не на газованку перетворював, а на вино… Ви що ж, цей розділ пропустили? — сперечатися він не став, вважаючи за краще мирно піти, давши, можливо, своєю недовгою присутністю комусь ґрунт для роздумів.

Владика, нічого не помічаючи або вдаючи, що не помічає, чинно походжав у натовпі, пробираючись до своєї машини, де на нього чекав особистий водій.

І ось уже за хвилину Марія опинилася в самому храмі, втиснута туди натовпом. А там на неї чекали служителі храму, в обов'язки яких входило забезпечення порядку та своєчасний від'їзд вищезгаданих мощів Святого.

— Швидше! Швидше! — квапили вони, підштовхуючи в спину.

У храмі утворилася ще одна своєрідна черга. І вже у цій черзі ті самі служителі кричали людям:

— Швидше! Моліться заздалегідь! Часу немає! Моліться заздалегідь! До того, як до мощів підійдете!

У диво-скрині лежала залізна рука. Марія обурилася була, але згадала, що її ніхто не почує.

— Це ж брехня! Хіба це мощі? Та й потім зцілюють не безпосередньо вони, а сам Святий. Він бачить, де потрібніше — в цьому скупченні чи будь-якому іншому місці, і допомагає тим, хто цього дійсно потребує і хто дійсно гідний допомоги! Люди! Не божеволійте!

В очікуванні Михаїла Марія примостилася на краєчок лави. До неї долинули уривки чужої розмови. Вона здогадалася вже за знайомими голосами — ті самі дівчина і священник.

— Навіщо ти прийшла? Ти ж знаєш, що він неодмінно відчує тебе тут — це найгірше місце, щоб гратися з ним у хованки.

— Я не граюсь. І вже тим більше не в хованки, — водночас войовничо та приречено відповіла вона.

— Вибач. Я розумію. Але й ти мене зрозумій.

— Я знаю, що ви турбуєтеся про мене, отче... Але мені здається, що він задумав щось зовсім інше.

— Я знаю, що він задумав щось зовсім інше. Але ти маєш пам'ятати, що зараз особливо важливий час, і берегти себе...

— Я берегтиму. Обіцяю. Щойно переможу.

— Дурна! — у серцях вигукнув священник, який, здається, щиро хвилювався про долю дівчини, якій, мабуть, загрожувала невідома небезпека. — Ти маєш бути подвійно обережною. Ця релігія віджила своє. Дивно, що протрималася так довго без поновлення та актуалізації. Влада ростить нові покоління, поступово підміняючи віру і релігію бутафорською символікою язичництва, яку свого часу присвоїла релігія, не зумівши подолати. Не можеш перемогти неподобство — очолюй його. Нині їм не допомагає навіть це. А будь-яка істота, що агонізує, подвійно небезпечна для тих, кого може визнати своїм противником...

Марія встала, маючи намір підійти ближче, щоб краще роздивитися співрозмовників. Але варто їй було зробити кілька кроків, як перед нею виник Михаїл.

— Хто це? — спитала його Марія.

— Людина, від якої залежить потойбічний світ і яка сама залежить від потойбічного світу, що, до речі, дуже непросто та болісно. Людина, на плечах якої лежить непосильна ноша, а вона навіть не намагається її скинути.

— Нічого не зрозуміла! Але ти мені потім поясниш? Адже правда, поясниш?

— Куди я подінусь! Поясню, звісно!

Він знову взяв її за руку, і вони повернулися на Георгієву кухню.