Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

— Не думав, що поїздка в Акройд буде такою… цікавою! — порушивши тишу, промовив Ісаак.

Лука, поглянувши на друга, запитав:

— Навіщо тобі цей покинутий металургійний завод?

— Хочу створити в місті конкуренцію! — хмикнув Ісаак. — І від тебе буде гарна мені компенсація!

— Документи мій адвокат підготує!

— Чудово! — сказав Ісаак і зайшов усередину.

— Всі потрібні обладнання зберігаються на складі. Я тобі їх передам, як тільки переоформимо документи. Робочу силу також можна швидко знайти. У місті вистачає безробітних людей.

— І це все заради неї? — хмикнувши, оглянувся Ісаак.

— Завод весь час перебуває під охороною, — не відповівши на питання, промовив Лука. — Як я вже говорив, у місті достатньо безробітних людей.

— Ти б міг заробити на заводі гарні кошти. А не фактично дарувати його мені.

— Отримавши батьківський спадок, я тоді не був настільки розумним. Прийшлося багато чого втратити, і серед цього завод також. А зараз він вже не такий і важливий для мого бізнесу.

— Але раніше ти його не продавав? — вигнув брови Ісаак.

— Раніше не було такої потреби.

Вони обійшли завод. Колись він був гігантом Акройду, а став занедбаним та пустим, як людські душі.

Раптово почулися крики, шум, а опісля пролунали постріли.

— Це ще в біса що таке? — нахмурився Лука й рушив уперед.      

— Хтось образився, що ти вирішив мені продати завод? — діставши з кобури зброю, запитав Ісаак.

Чоловіки тихо, настільки це було можливим, почали переміщуватися. Побачивши тіла охоронців, Лука пригнувся й почав йти до них. Перевіривши пульс одного, зітхнув і забрав зброю.

­— Граната! — крикнув Ісаак, і Лука, настільки було можливим, відстрибнув убік.

Пролунав вибух, і слідом за ним пролунала автоматична черга. З’явилися чоловіки в необізнаній чорній формі. Вони нещадно продовжили стріляти довкола.

— Це що за аматори? — прохрипів Ісаак і, поглянувши на свій бік, з якого текла кров, хмикнув.

Лука, поклавши долоні на вуха, скривився від болю. У вухах лунав дзвін. Він, перевернувшись на живіт, дотягнувся до Ісаака й хрипло запитав:

— Ти як, друже?

— Як бачиш, живий.

Один з охоронців знайшов їх і відтягнув від лінії перехресного вогню. Чоловіки укрилися за бетонною стіною. Лука, озирнувшись, побачив, як кілька його охоронців намагалися дійти до них, але варто було їм зробити хоча б якийсь крок, як відразу в їхню сторону летіти кулі.

— Я не знаю, як ти, але я тут не збираюся здохнути! — промовив Ісаак і, виглянувши, відразу відсахнувся. Куля пролетіла в кількох сантиметрах від нього.

— Я не встигнув Сабін подарувати пса…

Ісаак, почувши це, округлив очі.

— Ти зараз серйозно? — з насмішкою промовив.

Над головами пролетіли кулі, і від нового вибуху чоловіки припали до бетонної підлоги.

— Ніхто не знає цей завод так, як я, — крізь зуби процідив Лука.

— Якщо виберемося звідси живими, я сам подарю тобі пса! — промовив Ісаак і, виглянувши, помітив ціль і зробив кілька пострілів.

— Берку, прикрий Ісаака, — промовив Лука охоронцю. — А я заплутаю нападників. Вони прийшли по мою душу.

Лука, перебравшись до іншого кутка, зіштовхнувся з одним із нападників. І надалі в хід пішли вже кулаки та ножі.

Місто грішних душ нещадне до тих, хто показує свою слабкість. На думку деяких людей, лише сила й зброя покаже, хто дійсно гідний життя. Нещадні правила з кожним разом зворушують місто. Й у цій боротьбі на виживання виграє сильніший…

Одночасно з нападом на Луку на заводі в місті, невідомі люди з автівок розстрілювали ресторан, в якому відпочивав Адам Воррен. Крики людей, брязкіт скла приглушував автоматну чергу. Сморід від пороху заполонив місто. Від звуків сирен, нападники миттєво перегрупувалися й, сівши у свої автівки на повній швидкості від’їхали від місця злочину.