Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

І що мені залишалося? Звісно я пішла, бо цікаво ж чому вона може навчити практикуючу відьму, чи майже, до повноліття залишилося ще менше часу. Ми так і вийшли під насторожливі погляди хлопців, щось таки вони відчували.

— Ну що почнемо з азів, нам потрібно буде налаштуватися на голос всесвіту, а це повна концентрація і тоді відкриється твоя повна сила, як що зможеш її знайти, — Ліза говорила й водночас розставляла кристали довкола нас, а заодно й захисні чари. Я знов бачила саме її магію, не остаточний візерунок, що лишається від будь якого чаклунства, а потоки сили які тягнулися від її шкіри, пальців, волосся. Я бачила те, що не повинна була бачити й мабуть моє обличчя видало це, бо я зловила на собі задумливий погляд Лізи.

—Практики з медитації та йоги дозволять розвинути потаємні таланти твого тіла, — вона продовжувала говорити, а очі видавали, що думає вона зовсім про інше.

І ми почали. Зручно вмостившись на килимі для йоги, слухаючи море, що б'ється о пісчяний берег і рахуючи дихання, я намагалася відігнати зайві думки. Але в голові було одне, що тренування на свіжому повітрі мають один мінус ти коли приходиш до дому то ти наче сфінкс із тієї пустелі. Пісок усюди, а вимити його з голови то ще та задача із зірочкою, навіть якщо ти відьма.

— Устино зосередься! Ти зараз точно не в медитації, — голос Лізи увірвався в мої роздуми про волосся й шампуні.

—З чого ти те взяла? — відповіла я навіть не розплющуючи очі.

—Тому що я це бачу, — досить різко відказала вона

— Ти думаєш про все, але не про те що треба. Зосередься! — вона вже кричала.

—Я зосереджена і як що ти не будеш кричати, це буде краще, — я відкрила очі та глянула з під лоба своїм фірмовим відьомським поглядом, напустивши при том трішки чаклунських іскор, так би мовити для ефекту.

—Я теж де, що можу, так що не перевіряй мою витримку, з цим в мене проблеми! — Ліза вже не думала повертатися до медитації, наш настрій точно не відповідав ситуації. Темне я вимагало,  провчити цю нахабу і я піддалася спокусі, а нічого драконити відьму. Маленьке закляття перевтілення, а що воно в мене вийшло раз, значить вийде й ще, полетіло в дівчину, що як раз збирала кристали в сумку. За секунду до зіткнення моєї магії з Лізою, вона впала на землю одразу приймаючи форму лисиці. Вже твариною розвернулася до мене й показала ікла в хижому оскалі. Нічого доброго це не віщувало.

Треба було краще слухати на уроках Злату, бо я ніколи не знала, що перевертні так швидко можуть повертати собі людську подобу. Ліза була розгнівана, в мене полетіло паралізуюче закляття, але я таки не сама погана учениця встигла ухилитися, одночасно кидаючи плетіння нових чарів. Ліза тільки зло всміхнулася й легко відбила магію. Ми закружляли в дивному, войовничому танці. Атака, захист, відхилитися, знов атакувати. Ліза встигала й обертатися й досить болісно влучати в мене. Я не могла розуміти її кроки ось вона переді мною, а отримаю на горіхи я збоку чи зі спини, а вона вже там.

Розуміючи, що в цьому двобії я програю, мені банально не вистачає вправності, я не можу правильно сконцентрувати сили, а тільки якогось хаосу наробила з магічних плетінь. А по ногам вдарило хвостом підсиленим чарами, змушуючи мене болячи гепнутись на коліна. Я це просто так не залишу лиско. Стрімкий потік води облив Лізу з ніг до голови, вимочивши її до нитки. Відповідь не забарилися мене жбурнуло закляттям обличчям в пісок.

Жага битися зійшла нанівець, я мала майже повний запас сил, але фізично позначка десь нижче нуля, тіло благало про допомогу.

Повернувшись до неба і отримавши змогу говорити, я сказала:

—Все здаюся! Я більше не можу.

Ліза підійшла до мене розбризкуючи крапельки води й подивилися на мене таким поглядом на кшталт я ж казала.

— Ось тепер розумієш усю серйозність?

Мені хвалили сил, щоб тільки кивнути.

—В справжньому бої тебе винесуть за секунду й не спитають як звати, — вона все продовжувала, тільки вже вмостилася поруч на піску.

Я подивилася на неї й забрала воду, висушуючи все. Її волосся стало пухнастою гривою в маленьких кучерях.

—Ну дякую і от на кого я схожа тепер! — вигукнула дівчина.

—Тобі личить, ти гарна, — чесно відказала я, звівшись на лікті.

Їй справді личило вона стала милішої і якоюсь беззахисною. Вся стервозність й хитрість зникли, показалося справжне обличчя допитливого лисеняти.

—Тобі пощастило. В мене ж он три пір’їни, — показала я на своє волосся.

Вона широко посміхнулася.

—Більш за все пощастило Андрійкові, вмився й вже зірка, природа на ньому попрацювала.

—Його дядько Осі ще не займав?

—Ти за його схожість з Балі Беєм? — запитала Ліза перев’язуючи хвіст.

Я тільки кивнула.

—Намагався, але у братика досвід у цій справі, його й не знайдеш як він не схоче, — відповіла Ліза й уважно подивилася на мене, я на неї, в неї на вустах з'явилася посмішка, а потім нас накрила хвиля сміху. Ми реготали наче дурні, завіса недовіри й неприязні спала. Нам обом потрібно було скинути зайву енергію.

Сміх очистив від того негативу, що ми собі накрутили. Заспокоїлися й одночасно вирішили, що тренувань на сьогодні досить.