Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Тиск стабілізувався, пульс теж, – одна з медсестер видавала інформацію, підтверджуючи його бачення...

– Анестезіолог, відключайте все своє і геть звідси. Ви профан. Щоб духу вашого не було в жодній лікарні. – Анестезіолог, якийсь весь покривілий, волочачи одну ногу, вийшов за двері – А ви, – Макс звернувся до другої медсестри, – збільште, будь ласка, надходження фізрозчину з крапельниці і ще що там потрібне… нехай вимивається наркоз. Справитесь без того довбня?

Лікар, який уважно стежив за всім, кивнув тїй, підтверджуючи.

“Дивно навіть... як так – адже він ризикує не тільки кар’єрою... За те, що пустив мене сюди, – звільнять, за те, що усунувся від операції, – теж звільнять і, можливо, зіпсують кар’єру. А якщо щось трапиться – так і посадять”. Усе, процес пішов – відновлені судини й капіляри почали зворотну дію на гематому – потихеньку розчиняли, розмивали величезний згусток крові, благо, що кров, яка витекла, ще не згорнулася повністю. Процес цей все прискорювався в міру того, як відновлювався кровообіг. Тепер можна і печінкою зайнятися. Тут було вже все знайоме – так само, як обробляв шрам у Каті та Реї, потихеньку, міліметр за міліметром він промивав енергією ушкоджені місця, тканини органу ніби склеювалися, залишалося їх “запаяти”. Такий термін він придумав собі. Саме що запаяти. По-іншому не назвеш. Далі природна регенерація відновить дрібниці. Аналогічно і нирка. Коли основні пошкодження було виправлено, Макс почав чистку від утвореного внутрішнього “сміття”.

– Додайте, будь ласка, крапельницю... я не знаю, що ви застосовуєте... завдання – поповнити втрату рідин з організму. Пити він зараз ще не може, а треба.

Лікар знову кивнув. По ньому було видно, що він уже не турбується. Внутрішнє табло показувало Максу, що тиск цілком уже нормальний для такої ситуації, сатурація теж зростає, значить крововтрата нівелюється. Серце теж поводилося цілком адекватно – ідіотський наркоз халатного анестезіолога потихеньку вимивався з крові. Було ще багато різних показників, але Макс їх не дуже розумів. Приблизно те саме він чув від медсестри, яка постійно транслювала дані приладів контролю лікарю. Нічого в його діях особливо не змінилося – все той же керований приплив енергії. Посилення потоку призводило до посилення роботи систем організму. Це все, що Макс розумів про те, що робить. А повне насичення призводило до поліпшеної роботи всіх систем загалом. Пошкодження відновлювалися, відходи діяльності виводилися. Як він пам’ятав – стандартно клітини шкіри відновлюються за тиждень. Здається. Клітини в кістках змінюються за роки. А за такого енергоживлення все це відбувалося за хвилини, виїдаючи з організму потрібне для цієї роботи. Тому й худнули так швидко, тому і їсти хочеться. Важливо тільки не перейти межу… Не заставити організм робити більше ніж він може взагалі. По ходу справ, ще підправив кілька гриж у хребті, простимулювавши деякі м’язи і вирівнявши цим взаєморозташування хребців.

– Напевно поки все, – нарешті він прибрав руки від тіла чоловіка і зробив крок назад. Не ідеально, але є велика надія, що організм далі потроху вже й сам виправить усі огріхи. Озирнувся. Ого, чотири години минули як одна.  надворі вже має бути темно. Годин вісім вечора має бути, не менше. Як там А.В. і компанія?

– І що далі? – запитав його доктор.

– Поки що поспить. Усе в його організмі має стабілізуватися. Пошкодження і гематому я усунув, загалом усе залікував, але це гіперзусилля організму, це не природно для нього. Тепер йому треба звикнути до змін, зняти шок, отриманий від травм... На ділі – він просто поспить. Думаю, добу. Може дві. Схудне ще трохи. Не смертельно, стрункішим буде. Його треба в душ, помити і можна перевести в палату і все.

Зайшла та сама медсестричка.

– Що там, Олю? – лікар запитав її про щось невідоме Максиму, але те, що відбувається тут.

– Поки що все спокійно. Але страшно було. Прямо бойовик якийсь. Спочатку зайшли п’ятеро. А біля наших дверей тільки двоє чоловіків і дві жінки. Одна з них – дружина потерпілого. Усі стоять і дивляться одне на одного. І мовчать. Як звірі перед бійкою. Навіть жінки. Той що з нашого боку, старший котрий, каже, спокійно так – “Це мої люди. Пішли геть звідси”. А з того боку заходить ще один, сміється. “Ти, – каже, – мовляв, все одно нічого не зробиш”. Я бачу, хлопець, другий, який наш, напружився весь, приготувався. Тут забігають один за одним ще люди, багато... зі зброєю, у шоломах – поліція виявилася, така чехарда почалася – пов’язали всіх, крім жінок і нашого сивого. Зайшов поліцейський, сивий йому щось сказав і другого нашого відпустили. Тих усіх шістьох повели. Шостий той усе кричав, мовляв – ти даремно це зробив, полковнику... А зараз поліцейський полковник і сивий розмовляють стоять.

“Оце так... кавалерія нагодилася вчасно, значить. Ну і добре, другу атаку ми теж відбили”, – подумав Максим. А вголос сказав

– Док, ви не проти, якщо Олечка вийде до них і скаже, що все в нас добре? А то вони там мучаться, особливо дружина. Потім мені треба з усіма вами поговорити разом. П’ять хвилин. А якщо я піду до них зараз, то назад мене вже не відпустять. – Лікар кивнув, погоджуючись, Оля втекла і майже відразу ж повернулася.

– Я сказала, що ви скоро прийдете, а вона плаче... посміхається і плаче.

– Це нічого... це не страшно, спасибі, Олю. Тепер, що я хотів вам сказати. Пропоную вам пам’ятати про ось це все і розповідати в такому ракурсі – привезли пацієнта, ви вирішували, що треба робити, і таке інше, як у блок заскочив якийсь тип, говорив, що за ним женуться. Псих, напевно. Оля злякалася, але не пустила його далі. Він із нею в кабінеті, закрившись, сидів. Первинний діагноз щодо пацієнта виявився не точним – смертельного нічого не було. Ви стабілізували стан потерпілого і відправили його в палату. Ось тільки голову даремно поголили, виявилося. А псих побачив, що в коридорі поліція була, пішов одразу за ними. Для чого це все я кажу – думаю, у вас у всіх будуть проблеми. Ну от як воно? Забіг тип, зупинив операцію, а всі його слухалися... І хто ви після цього в очах начальства? Але ви ж бачили – я не маніяк, із пацієнтом усе добре, то навіщо вам усі ці проблеми? Сюди ніхто не заходив, начальство відволіклося на той цирк за дверима... Цілком може і пройти моя історія. І психа вам пробачать – поліції і всяких тут стільки було, що не дивно. Що скажете?