Томас Пінчон - Веселка тяжіння, Томас Пінчон

Позаду: 4 кубки

Минуле: 4 пентаклі

Особистість: Паж пентаклів

Оточення: 8 чаш

Надії та страхи: 2 мечі

Майбутнє: Світ

Він з’являється у блискучих чоботах і відзнаках, верхи на чорному коні, що зривається на галоп, якого ані йому, ані коневі не приборкати, жене через пустище понад велетенські кургани, розполохує чорномордих овець, а замріяна і закохана у смерть темна ялівцева парость лежить на його шляху паралаксом неквапливого фатуму, монументами височить над зеленувато-жовтим відступом літа, над забарвленими курявою низинами і нарешті над полиновою сірістю моря, над прерією моря, що фіолетово згущується там, де сонячне світло пробивається великими колами, плямами прожекторів на танцмайданчику.

Він — батько, якого тобі ніколи не вдасться вбити. Останніми днями Едіпова ситуація у Зоні страхітлива. Ані краплини гідності. Матері маскулінизувалися, стали схожі на старі затерті мішки без щонайменшої сексуальної привабливості, але їхні сини, досі у пастці інерційної хіті, застарілої на сорок років. Батьки, як і раніше, позбавлені влади, але позаяк сорок років тому нам під силу їх було прикінчити, нині ми приречені на таку ж пасивність і мазохістські фантазії, які потайки плекали вони, навіть гірше, ми приречені у своїй слабкості вдавати людей сильних, яких ненавидять наші малолітні діти, що мріють зайняти наше місце, і вони програють… Отже, покоління за поколінням чоловіки, закохані у біль і пасивність, відбувають свій термін у Зоні, мовчазні, пахкаючи збляклою спермою, жахаючись умирання, відчайдушно залежачи від тих зручностей, що їх їм спродують, непотрібні, відразливі або дріб’язкові, дозволяють забирати життя чоловікам, які мають талант хіба до смерті.

Із 77 карт, які можуть прийти, Вайссман «накритий» — що визначає його теперішнє становище — Вежею. Загадкова карта, у кожного про неї своя думка. На карті видно, як блискавка б’є у високу фалічну конструкцію, з якої падають дві фігури, одна у короні. Дехто бачить у цьому еякуляцію та й квит, інші вбачають характерний гностичний і катарський символ Римської Церкви і тулять буквально до будь-якої Системи, що нетерпима до єресі, системи, яка за своєю природою рано чи пізно має впасти. Але зараз ми знаємо, що там є і Ракета.

Члени Ордену Золотого Світанку вважають, що Вежа означає перемогу над величчю та силою помсти. Так Ґеббельс поза межами свого професійного пишномовства вбачив у Ракеті месника. На кабалістичному Дереві Життя дорога Вежі з’єднує сфірот Нецах, перемогу, з Ход, славою та величчю. Звідси інтерпретація Золотого Світанку: Нецах вогняна та емоційна, Ход водна та логічна. У тілі Бога ці дві сфіроти є стегнами, колонами Храму, які разом приводять до Єсод, статевих органів та органів виділення.

Але кожну сфіроту переслідують свої демони, або ж Кліпот. Нецах зазнає переслідування з боку Орев Зерек, Воронів Смерті, а Ход — з боку Самаеля, Отрути Бога. Ніхто не питав демонів на обох рівнях, але вони, видко, дещо вразливі до відчуття падіння, дуже такого прямовисного, неосяжного, як уві сні, радше, крізь простір, а не поміж предметами. Хоча різні Кліпот і здатні творити лише зло свого власного штибу, проте рух на дорозі Вежі, від Нецах до Ход, здається, призвів до зародження нового різновиду демонів (це що, діалектичне таро? Аякже! А так само ж, якщо ви гадаєте, що не буває марксистсько-ленінських магів, то вам варто думати ліпше!). Ворони Смерті скуштували Отрути Бога… але в малих дозах, щоб не отруїтися і, ніби за допомогою Amanita muscaria, привести свій розум у досить своєрідний стан… Вони не мають офіційного імені, але вони — демони-охоронці Ракети.

Вайссман перехрещений Королевою своєї масті. Можливо, це він сам, лишень перебраний у жіноче. Вона — головна перешкода на його шляху. Біля основи самотній меч палахкотить всередині корони — знову Нецах, перемога. В американській колоді ця карта знижена до пікового туза, а це дещо моторошніше — вам знайома тиша, що настає, коли у будь-якій грі випадає піковий туз. В минулому у Вайссмана — іде як чинник із його життя — 4 або ж Четвірка пентаклів, на якій зображена особа скромного достатку, яка відчайдушно чіпляється за те, що має, за чотири золоті монетки, — дві з них кретин притримує ногами, третя на маківці, а четверту міцно притискає до живота, живота з виразкою. Це незмінна відьма, яка намагається захистити свій солодкий будиночок від пришестя гризунів із пітьми. У майбутньому на Вайссмана чекає бенкет чаш, насичення — незабаром Вайссман втішатиметься морями випивки і табунами дівчат. Непогано для нього, проте видно, що він піде, кинувши піраміду з восьми золотих чаш. Можливо, йому дано лиш те, від чого доведеться піти. Можливо, це тому, що в осаді на дні останньої чаші ночі лишається гірка присутність жінки біля скелястого узбережжя, самотня Двійка мечів на краю Балтики із зав’язаними очима у місячному світлі, тримає два клинки, схрещені на грудях… зазвичай це розуміють як «згоду правої та лівої руки», непогана ілюстрація стану справ у нинішній Зоні, що відображає найпотаємніші сподівання Вайссмана або його страхи.

Сам він, яким бачить його Світ — освічений молодий Паж пентаклів, розмірковує над своїм чарівним золотим талісманом. Паж може позначати молоду дівчину, а от пентаклі означають людей доволі смаглявих, тож карта, майже напевне, то Енціан замолоду, і Вайссман нарешті бодай частково, через карти, може стати тим, кого вперше полюбив.

Король чаш, що увінчує його сподівання, — це чудовий король-інтелектуал.

Якщо вам цікаво, куди він подався, шукайте серед успішних науковців, радників президентів, статусних інтелектуалів у радах директорів. Не сумнівайтесь, що знайдете його саме там. Але не гайте часу на дурниці, шукайте високо. Карта його майбутнього, карта того, що буде, — це Світ.

ОСТАННЯ ЗЕЛЕНЬ, ОСТАННІЙ ПУРПУР

Пустище навсібіч розкидає зелень і пурпур, земля та верес дозрівають…

Ні. То була весна.

КІНЬ

У полі, за галявиною і деревами, стоїть останній кінь, тьмяно-сріблисто-сірий, хіба трохи більше за скупчення тіней. Колись місцеві германці-язичники під час ритуалів приносили в жертву коней. Пізніше коні стали вже не священною офірою, а слугами влади, і тоді велика переміна охопила Пустище, місила, крутила, перегортала пальцями сильними, наче вітер.

Тепер, коли жертвоприношення стало дією політичною, діянням Цезаря, останній кінь переймається хіба що тим, звідки пополудні повіє вітер: спочатку підіймається, намагається втриматись, зачепитися, але куди там… щоразу кінь відчуває піднесення всім серцем, краєм ока, краєм вуха і мозку… Нарешті, коли вітер хапає вже щомоці, а день перевалює за полудень, кінь зводить голову, а його самого хапають дрижаки —