Стівен Кінг - Під куполом

— І ще, Джиме. Я ось про що хотів з тобою поговорити. Питання трохи складнувате. Той ліс позаду радіостанції, він доволі захаращений… там може рости отруйний плющ… а також і отруйний дуб, який ще навіть гір…

— Там є путівець, — перебив його Джим. Терпіння в нього закінчувалось. — Я хочу, щоб ви скористалися ним. Вдарте по них з того боку, звідки вони не очікують.

— Але…

«Куля в голову може наробити набагато більшого клопоту, ніж отруйний плющ».

— Піте, приємно було з тобою побалакати. Побачитися приємно також було…

«Та як же його визначити, ким він є насправді? Дебіл? Ідіот? Посміховисько?»

— Це таке легкодумство, — промовив Картер.

— Дякую, Картере, ти висловив мою думку. Піте, скажи Генрі Моррісону, що тепер він відповідає за натовп на шосе 119. І скористайся тим путівцем.

— Я от собі думаю…

— Картере, відкрий йому двері.

5

— О Боже мій, — промовила Лінда, різко повертаючи машину вліво. Мінівен стрибнув на бордюр за сотню ярдів від перехрестя Мейн-стрит із Гайленд-авеню. Всі три дівчинки на цей стрибок відгукнулися сміхом, але маленький Ейден, бідолаха, лише подивився злякано і знову обхопив руками голову терплячої Одрі.

— Що? — скрикнув Терсі. — Що?

Вона зупинилася на галявині під деревом. Під величеньким дубом, але мінівен теж був немаленькою машиною, та й дуб уже скинув майже все своє зів'яле листя.

— Там «Гаммер» Джима Ренні стирчить посередині тієї чортової розвилки.

— Ти забагато лаєшся, — зауважила Джуді. — Два четвертаки до лайливої кружки.

Терсі витягнув шию:

— Ви певні?

— Ви гадаєте, в місті ще хтось має такий монструозний екіпаж?

— Ісусе правий, — пробурмотів Терсі.

— Лайлива кружка, — цього разу в унісон проголосили Джуді й Дженні.

У Лінди пересохло в роті, язик пристав до піднебіння. З переднього пасажирського сидіння там вилазив Тібодо, і якщо він зараз подивиться в цей бік…

«Якщо він побачить нас, я його переїду», — подумала вона. Ця думка її якимсь дивним чином заспокоїла.

Тібодо відчинив задні двері «Гаммера». Звіди виліз Пітер Рендолф.

— Той чоловік длубається у себе в гузні, — повідомила всій компанії Аліса Епплтон. — Моя мама каже, це значить, що він збирається сходити в кіно.

Терстон Маршалл вибухнув реготом, і Лінда, котра чесно вважала, що в ній більше не залишилось ані крихти сміху, приєдналась до нього. Невдовзі сміялися уже геть усі, навіть Ейден, котрий погано собі уявляв, що їх так розсмішило. Як і Лінда, між іншим.

Рендолф пішки вирушив униз пагорбом, усе ще смикаючи себе за зад формених штанів. Нічого особливо забавного в цьому не було, а відтак це ставало ще смішнішим.

Не бажаючи відставати від решти, загавкала Одрі.

6

Десь гавкав собака.

Великий Джим почув, але не завдав собі клопоту обернутися на той звук. Споглядання того, як Пітер Рендолф широкими кроками спускається пагорбом, подарувало йому відчуття повноти життя.

— Тільки подивіться, як він виколупує штани в себе з сраки, — промовив Картер. — Мій батько казав, це значить, що людина збирається сходити в кіно.

— Єдине місце, куди він збирається сходити, це РНГХ, — зауважив Великий Джим, — а якщо він настільки тупий, що вирішить атакувати в лоб, це місце буде останнім, куди він сходить. Поїхали до міськради, подивимось там по телевізору цей карнавал. Коли зовсім набридне, я хочу, щоб ти знайшов того хіпі-доктора і сказав йому, що, якщо він спробує кудись ушитися, ми його наздоженемо і запроторимо до в'язниці.

— Так, сер, — це було для нього зовсім легке завдання. Можна буде спробувати знову наїхати на екс-поліцейську Еверет і цього разу вже здерти з неї штани.

Великий Джим натиснув на газ, і великий «Гаммер» повільно поїхав униз пагорбом, сигналячи тим людям, котрі недостатньо швидко відходили з його шляху.

Коли він завертав на під'їзну алею міської ради, мінівен «Одіссей», уже проминувши перехрестя, взяв курс геть з міста. На Верхній Гайленд-стрит пішоходів не було, і Лінда різко збільшила швидкість. Терсі Маршалл почав наспівувати «Колеса на автобусі»[442], а невдовзі разом з ним співали вже всі діти.

Нарешті й Лінда, котра відчувала, як з кожною відзначеною спідометром десятою частиною милі її покидає черговий кавалок страху, теж почала підспівувати.

7

День побачень настав у Честер Міллі, і великі очікування сповнюють люд, що нетерпляче суне по шосе 119 до ферми Дінсмора, де всього якихось п'ять днів тому так погано закінчилася влаштована Джо Макклечі демонстрація. Незважаючи на спогади про це, люди сповнені надій (якщо не чистого щастя), а також незважаючи на спеку і сморід у повітрі. Обрій поза Куполом тепер видніється, мов крізь туман, а небо понад деревами виглядає потемнілим, завдяки налиплим там твердим частинкам. Найкраще дивитися прямо вгору, хоча й там неправильний колір; блакить набралася жовтизни, ніби небо, немов старече око, затягнуло плівкою катаракти.

— Отак виглядало небо в сімдесяті над папірнями, коли геть усі вони ще працювали повним ходом, — каже Генріета Клевард — та, що з не зовсім зламаною сракою. Вона пропонує Петрі Ширлз, котра йде поряд з нею, ковтнути імбирного елю зі своєї пляшки.

— Ні, дякую, — відмовляється Петра. — У мене є вода.

— Приправлена горілкою? — цікавиться Генріета. — Бо в моїй пляшці так, любонько. Навпіл, якщо точніше. Я називаю цю суміш «Канадська суха ракета».

Петра бере в неї пляшку і робить добрячий ковток.

— Йоу! — віддихає вона.

Генріета діловито киває.

— Йо, мем, голову ця штука не дурить, але день в очах робиться яскравішим.

Чимало з прочан несуть саморобні плакати, які вони збираються показати своїм візитерам з зовнішнього світу (і телеоператорам, звичайно), немов запрошена публіка якогось вранішнього телешоу в прямому ефірі. Але плакати на вранішніх телешоу завжди монотонно бадьорі. А більшість тутешніх — навпаки. На деяких, що залишилися з тієї недільної демонстрації, можна прочитати: «БОРИСЬ ІЗ СИСТЕМОЮ» та «ГАНЬБА! ВИПУСТІТЬ НАС НА ВОЛЮ!» Але є й нові: «ЕКСПЕРИМЕНТ УРЯДУ? НАВІЩО???», «НІ ТАЄМНИМ ОПЕРАЦІЯМ» та «МИ ЛЮДИ, А НЕ МОРСЬКІ СВИНКИ». У Джонні Карвера написано: «ЩО БИ ВИ НЕ РОБИЛИ ЗАРАЗ З НАМИ, ПРИПИНІТЬ ЦЕ ВО ІМ'Я БОГА! ПОКИ НЕ ПІZNO!» А в Фріди Моррісон плакат питає, неграмотно, проте пристрасно: «ЗА ЧЕЇ ЗЛОЧИНИ МИ ГИНЕМО?» Тільки Брюс Ярдлі несе цілком позитивного ґатунку гасло. Причеплений до семифутового дрючка, обрамлений рюшами з блакитного паперу його плакат (біля Купола він височітиме вище за всіх) сповіщає: «ПРИВІТ, МАМО & ТАТО В КЛІВЛЕНДІ! ЛЮБЛЮ ВАС ДУЖЕ, МОЇ ДОРОГІ!»

Десь із десяток написів — це закодовані послання. Бонні Моррел, дружина хазяїна міського лісоскладу несе один із таких плакатів, на якому попередження: «НЕ ПРОЩАЙ ЇМ, БО ВОНИ ЗНАЮТЬ,