Чарльз Діккенс - Домбі і син, Чарльз Діккенс

термін, слід здогадуватись, позначав містера Домбі,- і коли можна виперти дух і з переможця, і з цілої тої компанії, ви хочете здатися? Здатися! - з презирством мовило Курча.- Фе, це нікчемство.

- Курча, та ти просто яструб якийсь! - суворо відказав містер Тутс.- В тебе хижі почуття!

- Мої почуття, хазяїне, бойові і вибагливі,- відповіло Курча.- Ось які мої почуття. Я не терплю нікчемності. На мене публіка дивиться, я складатиму звіт у «Маленькім Слоні», і хазяї мої не мають права бути нікчемними. А це нікчемність! - з іще більшим притиском повторило Курча.- Отак. Нікчемність!

- Курча! - сказав містер Тутс.- Ти мені гидкий!

- Хазяїне,- відповіло Курча, накладаючи капелюха,- як на те пішло, то ви мені теж. Слухайте! Ось моя пропозиція! Ви мені не раз і не два казали про утримання шинку. Ну, то дайте мені взавтра півсотні і пустіть з богом.

- Курча,- сказав містер Тутс,- коли в тебе такі огидні почуття, я охоче розстануся з тобою на цих умовах.

- По руках,- сказало Курча.- Сторгувалися. Ваша поведінка до моїх приписів не підходить, хазяїне. Бо то нікчемність,- сказало Курча, не здатне ні проминути це місце, ні поставити крапку.- Ось як! Нікчемність!

Отже, містер Тутс і Курча вирішили розстатися, не досягши згоди у питаннях моралі, і містер Тутс, лігши спати, мав щастя бачити уві сні Флоренс, яка думала про нього в останній вечір свого дівочого життя й просила переказати, що любить його.

Розділ п’ятдесят сьомий. ЩЕ ОДНЕ ВЕСІЛЛЯ

 

 

Містер Саундс, церковний сторож, і місіс Міф, що доглядає платні лави, вже спозарання заступили на свої пости в тій славній церкві, де колись вінчався містер Домбі. А сьогодні один жовтовидий підтоптаний джентльмен з Індії має взяти за себе одну молоду жінку, тож очікується прибуття аж шести повних карет, а ще місіс Міф чула, ніби жовтовидий джентльмен міг би вимостити діамантами всю дорогу до церкви, і не збіднів би й на краплю.

Вінчання має бути розкішне; службу правитиме сам превелебний декан, а наречену, мов якийсь надзвичайний дарунок, віддаватиме молодому хтось, хто спеціально для цього прийде з Королівської кінної гвардії.

Цього ранку місіс Міф ставиться до бідного люду ще нетерпиміше, ніж звичайно, а в цьому вона завжди дотримується строгих поглядів, бо це питання пов’язане з безплатними місцями. Місіс Міф не вивчає політичної економії (вона гадає, що ця наука має щось спільного з сектантством: «З баптистами чи з веслеянцями»,- каже вона), але ніяк не може зрозуміти, навіщо бідноті шлюб. «Казна-що! - каже місіс Міф,- ви їм читаєте тих же молитов, а замість соверенів дістаєте шестипенсовики!»

Містер Саундс, церковний сторож, ліберальніший за місіс Міф, бо він не доглядає платних лав. «Так мусить бути, мадам», каже він. «Треба женити їх. Треба мати народні школи для їхнього виховання і треба мати постійну армію. Треба женити їх, мадам,- робить висновок містер Саундс,- ради блага краю».

Містер Саундс сидить на сходах, а місіс Міф стирає в церкві порохи, коли туди входить молода, скромно вдягнена пара. Висмоктаний капелюшок місіс Міф рвучко повертається до них, бо в такому ранньому візиті вона вбачає ознаку таємного шлюбу. Та вони не збираються одружуватись - «тільки пройтися по церкві!» - пояснює молодий джентльмен. А що він всовує в жменю місіс Міф дещо приємне, то її оцтуватий вид ясніє, а висмоктаний капелюшок та вся суха, кістлява постать присідають, похрускуючи.

Місіс Міф закінчує стирати порохи та підбивати подушки,- бо, кажуть, у старого жовтовидого джентльмена дуже ніжні коліна,- але не спускає свого лискучого ока, що навикло пильно наглядати за лавами, з молодих людей, що ходять по церкві. «Акхи! - кахикає місіс Міф, і кашель її сухіший, ніж сіно в подушках, доручених її доглядові,- ви ще до нас прийдете, і то дуже скоро, мої голуб’ятка, або я зовсім не розуміюся на цих справах!»

Голуб’ятка дивляться на таблицю в стіні - пам’ятку по якомусь небіжчикові. Вони стоять далеченько від місіс Міф, але місіс Міф краєчком ока бачить, як вона тулиться до його ліктя і як його голова хилиться до неї. «Гаразд, гаразд,- каже місіс Міф,- вам і не таке можна, бо парочка з вас - те, що треба!»

У зауваженні місіс Міф немає нічого особистого. Вона просто оцінює товар. Молодята цікавлять її навряд чи більше, як труни. Ця стара леді така сухоребра, пряма і жорстка, як церковна лава, і почуття в ній знайдете не більше, ніж у дошці. Натомість містер Саундс, чоловік тілистий, із кармазиновими вилогами в лівреї, зовсім іншої вдачі. Стоячи на сходах і дивлячись услід молодій парі, він каже місіс Міф, що в дами гарна постава, правда ж, і, скільки можна було бачити (бо дама виходила з похиленою головою), напрочуд гарне обличчя. «Взагалі, місіс Міф,- задоволено резюмує містер Саундс,- вона, сказати б, як повна рожа».

Що місіс Міф підтверджує благеньким кивком свого висмоктаного капелюшка, але аж ніяк не схвалює, і клянеться в душі, що не віддалася б за містера Саундса ні за які гроші, хай навіть він і церковний сторож.

А про що ж розмовляють молоді люди, вийшовши з церкви та прямуючи до воріт?

- Дякую, любий Уолтере. Тепер я можу їхати спокійно.

- Коли повернемося, Флоренс, то знову прийдемо на його могилку.

Флоренс зводить на миле обличчя очі, такі ясні від сліз, і ще щільніше тулиться до його ліктя.

- Ще зовсім рано, Уолтере, вулиці майже порожні Пройдімося трішки.

- Втомишся, моє серденько.

- О, ні. Це я тоді стомилася, коли ми вперше ходили вдвох, а сьогодні так не буде.

І Флоренс та Уолтер, що не дуже змінилися відтоді,- вона така ж проста та щира, він - такий же щирий і повний надій, а тепер ще й гордий з неї,- разом ідуть вулицями міста у день їхнього вінчання.

Навіть тоді, давним-давно, під час тої першої спільної прогулянки, не почували вони себе такими далекими від навколишнього світу, як сьогодні. Навіть тоді земля під їхніми дитячими ногами не була така зачарована, як тепер. Своє довір’я та любов дитина може віддавати кому й де завгодно, але жіноче серце Флоренс, з його неподільним скарбом, могло відкритися лише раз, а зневажене чи