Гомер - Іліада. Одіссея

ж вона недалеко.

Я Телемаха туди, і чередника, й свинопаса

360] Вирядив, щоб якнайшвидше вечерю для нас готували».

Мовив він це, і пішли до прекрасного дому обидва.

А як дійшли до покоїв, збудованих зручно й вигідно,

Там Телемаха застали, і чередника, й свинопаса, -

Краяли м'ясо вони і вино іскристе мішали.

365] В домі тим часом одна сікелійка служебна Лаерта,

Мужнього серцем, помила й оливою вже намастила,

Потім і плащ подала одягнути прегарний. Афіна ж,

Тихо наблизившись, м'язи зміцнила людей вожаєві,

Більшим, ніж був він, зробила на зріст і на вигляд ставнішим.

370] Вийшов з купелі Лаерт, - здивувавсь тоді син його любий,

Бачачи, що на безсмертних богів він виглядом схожий.

Отже, озвавсь Одіссей і слово промовив крилате:

«Батечку рідний! Це хтось із богів, одвічно живущих,

Постаттю вищим тебе ізробив і на вигляд ставнішим».

375] В відповідь так на це йому мовив Лаерт тямовитий:

«Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне! Якби ж то

Був я такий, як тоді, коли на чолі кефаленян

Нерік я брав, над мисом високим укріплене місто!

О, якби був я таким у нашому домі учора

380] Й мав би зброю на плечах, то вийшов би й сам позмагатись

Із женихами. Я багатьом, що були у господі,

Переламав би коліна, і серцем ти дуже радів би».

Так між собою вони розмову провадили щиру.

Інші тим часом, упоравшись, учту уже спорядили

385] І на стільцях та ослонах рядами тоді посідали.

Всі уже руки до страв простягай, як зайшов до господи

Долій старий, а з ним увійшли і синове старого;

З поля вертались вони, коли їх перестріла й гукнула

Мати, стара сікелійка, що й їх згодувала, й старого

390] Батька, одряхлого з старості, пильно весь час доглядала.

Щойно побачили й серцем вони Одіссея впізнали,

Біля порога, здивовані, враз зупинились. З привітним

Словом звернувся тоді Одіссей і так до них мовив:

«Старче, до столу сідай, та й вам дивуватися годі.

395] Ми в цих покоях давно сидимо з нетерпінням, готові

Взятись до їжі, і тільки на вас ми оце дожидали».

Так він сказав, і до нього з руками простертими Долій

Прямо пішов і, руку його за зап'ястя вхопивши,

Став цілувать, і слово до нього промовив крилате:

400] «Любий, нарешті вернувсь ти! А як ми тебе виглядали!

Вже й не надіялись, - це лиш боги нам тебе повернули!

Будь же здоровий, веселий! Боги хай пошлють тобі щастя!

Ти ж усю правду мені розкажи, щоб знав я напевно:

Чи Пенелопі розумній відомо, що ти повернувся

405] Й дома уже, чи послати до неї нам вісника треба?»

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Старче, усе вона знає. Чого тобі цим турбуватись?»

Так він сказав, і сів той на кріслі, обточенім гладко.

Славного стали тоді Одіссея словами вітати

410] І доторкатись руками сини челядинця старого,

Потім уряд біля Долія, батька свого, посідали.

Так споживали вечерю в господі вони за столами.

Чутка, вісниця бистра, тим часом по місту ходила,

Долю страшну і смерть женихів розславляючи всюди.

415] Тільки почувши про це, із зойком і тужним стогнанням

Всі почали звідусіль перед дім Одіссея збігатись.

Трупи убитих виносили з дому, й ховав свого кожен,

Тих же, що з інших країв, розіслали по інших домівках,

Всіх одвезти у швидких кораблях рибакам доручивши,

420] Та й подалися на площу гуртом із засмученим серцем.

А як зійшлися на площі і всі звідусіль позбирались,

Став перед ними Евпейт посередині й слово промовив.

Біль невимовний лежав на серці у нього за сина,

За Антіноя, що першого вбив Одіссей богосвітлий.

425] От він звернувся до них, проливаючи сльози, й промовив:

«Друзі, лихо страшенне намислив цей муж для ахеїв!

Вивіз відціль в кораблях багато мужів благородних

1 погубив місткі кораблі, погубив і людей він,

А повернувшись тепер, повбивав кефаленян найкращих.

430] Ну ж бо, раніш ніж устигне він швидко у Пілос укритись

Чи в богосвітлу Еліду втекти, де владарять епеї,

Вийдім на нього! Інакше ганьба нас окриє назавжди.

Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх,

Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях

435] Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало

Й жити! Волів би я швидше умерти й з убитими бути!

Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись».

Так говорив він крізь сльози, і жаль охопив всіх ахеїв.

Близько до них підійшли Медонт і аед божественний,

440] Що, лиш покинув їх сон, з Одіссеєвих вийшов покоїв.

Стали вони посередині, й дуже усі здивувались.

Сповнений мислей розумних, Медонт до присутніх звернувся:

«Слухайте слова мого, ітакійці! Не проти-бо волі

Вічних богів Одіссей наваживсь таке учинити.

445] Бачив я сам безсмертного бога, який з Одіссеєм

Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий.

Хтось із безсмертних богів то з'являється лиш Одіссею,

Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі,

Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі».

450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.

З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий,

Масторів син, - і вперед, і назад він один лише бачив.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі,

Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли

Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших,

Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха,

Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину

460] Знатного мужа, якому - гадали ви - вже не вернутись.

Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї:

Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі