Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

Глава 13. Ні! Ні… Так?

Ясмін любила дощ. Вона давно вже забула як плакати, але природа робила це за неї й вода на обличчі дарувала тимчасове полегшення.

Сьогодні дощ пустився несподівано, проте не повернулася по парасолю. Підставляла обличчя під прохолодні струмені й ішла до кафе.

Їх зі Стасом могли помітити разом, бо ж поряд гуртожиток, тому збиралася зробити вигляд, що зустрілися випадково, якщо натраплять на знайомих. А тоді одразу вмовити поїхати чи піти кудись подалі.

До чого така секретність? Ясмін добре знала, що зустрічі зі Стасом продовжаться максимум на кілька тижнів, а навчатися разом їм кілька місяців. Не хотіла пересудів за спиною і клейма ще однієї закоханої дурепи. Бо ж вона навіть не закохана!

Побачила Стаса за столиком одразу, коли увійшла. Він вигнув брову й примружився на її зовнішній вигляд. Розстебнута куртка не рятувала від холоду. Джинси промокли й кросівки теж. З волосся досі стікає вода. На окулярах маленькі крапельки, котрі дуже муляють очам.

Ясмін просто стояла й дивилася у відповідь, знову заворожена його чорним поглядом. Треба ж таке! Ніби кролик перед удавом… Тільки наважилася зробити крок, як відчула захват на своїй руці.

— Ясмін! Який сюрприз! Ти тут сама? Випʼємо кави?

Олег стояв поряд і сяяв, мов спроєктований на атмосферу сонячний промінь, що вплівся в магнітосферу Землі.

— Про що задумалась?

Навіть не помітила, що не відповіла.

— Про північне сяйво.

— Ооо… Ааа… Круто! То що? — одногрупник роззирнувся вусібіч. — Чи ти тут не сама?

Дурнішої ситуації годі й уявити. Стас пропалює поглядом, та як пояснити Олегу чому вони разом? Ідей не було.

— Привіт.

Цього вона і боялася. Зараз Стас вмішається і все піде коту під хвіст!

— Оу. Стасе? Привіт. І ти тут?

— І я тут. Ясмін зі мною.

Та-да-да-дам… Здалося, чи звідкись долинув похоронний марш? Здивувалася, бо й справді почула музику. А тоді бариста взяла телефон й відповіла на дзвінок з кислою міною:

— Так, босе?

Хлопці не звернули на те увагу. Олег зблід під прискіпливим поглядом Стаса і навіть трохи відійшов.

— З тобою? — запитав розгублено.

Стас же навпаки ступив ще ближче, ніби мітячи територію біля неї. Хотілося стукнути себе по лобі й просто піти від них обох, так хто б їй дозволив?

— Ясмін погодилася допомогти мені з задачами Лугового. Скоро здавати лабораторні, а я багато пропустив.

Майстерно бреше. Навіть оком не повів. Олег ніби купився. Невже можна спокійно видихнути?

— Ааа… Добре… Ну я тоді цего… не буду заважати?

І погляд запитальний у бік Ясмін. Вона б і сама була не проти піти й не заважати. Натомість лиш кивнула й усміхнулася. Цей хлопчина був простим і зрозумілим. Воліла б радше випити кави з ним, але за руку вже тримав інший. І пальці на долоні стискалися все сильніше.

— Ходімо! — потягнув її Стас на вихід з кавʼярні. — Кави на сьогодні вже досить!

Хлопець вкотре за останній час посадив її до авто й завів двигун. Знову не запитував й нічого не казав. Знову віз до себе додому.

— Слухай, Стасе, я не хочу підійматися до тебе, — сказала на половині дороги.

Вже добряче потемніло. Мокрі холодні речі липли до тіла. Вогке волосся ковзало шкірою, викликаючи сиріт. Хотілося додому. Прийняти теплий душ і під ковдру.

— А чого хочеш? Сидіти мокрою в кавʼярні? Чи валятися в ліжку з температурою? Надворі рання весна, ще не всюди сніг розтанув, а ти пропонуєш в такому вигляді ходити містом?

— Ти міг би відвести мене додому!

— Міг би, але не буду. Ми просто поговоримо, Ясмін, окей?

Надулася. Зазвичай не доводилося сперечатися про власні рішення. Вже давно не доводилося, та Стас робить як сам хоче. Саме тому він і небезпечний для неї. Від такого просто так не втечеш.

— Поговорімо тут!

— Окей.

Сама не очікувала, та Стас заїхав у якісь двори й зупинив авто. Увімкнув пічку на всю й потягнувся руками до розстебнутої курточки на ній.

— Що ти робиш?

— Роздягаю тебе.

Хлопець опинився дуже близько. Його руки вправно стягували з неї мокрий одяг і це раптом погнало гарячу кров по змерзлому тілу, кидаючи в жар. Опиратися не було сили, коли отак впевнено й беззаперечно чужі руки роздягали її. Жадані руки…

Коли Стас розстібнув ґудзик на джинсах піймала його пальці своїми. Гострий погляд знову вжалив у саме серце. Знову це шаленство й дурман в очах! Господи, та він хворий! Нею хворий…

— Я хотів лише аби ти позбулася мокрого одягу, справді! Та тепер…

Міцні чоловічі пальці пролізли крізь джинси й резинку трусиків й одразу занурились у пульсацію її тіла. Це було несподівано і так гаряче, що ледь не розтанула. Перед очима попливли всі розумні думки й закрутились в калейдоскопі з сумніві, страхів і гострої насолоди. Такої ж гострої, як погляд Стаса і його нестримний шепіт над вушком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍