Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

— «Машина-один», залишайтесь на місці, доки «Норд»67 «Лейк Сентрал»68 пройде перед вами, після того їдьте слідом.

— Я «Машина-один». Вас зрозумів.

Через кілька хвилин Мел заїхав до підвального паркінгу терміналу.

Біля його паркомісця стояла замкнена телефонна будка. Одним зі своїх ключів він відімкнув її та набрав номер ПКС. Відповів Денні Ферроу. Мел поцікавився, чи є якісь новини щодо проблемного літака «Аерео-Мехікан».

— Ні, — відповів Денні. — І керівник польотів просив передати тобі, що, оскільки ми не можемо користуватися смугою три-нуль, трафік і досі сповільнений на п’ятдесят відсотків. Також йому надходить все більше телефонних скарг із Медоувуда, щоразу як над ними пролітає літак.

Мел похмуро промовив:

— Медоувуду доведеться потерпіти. — Зібрання у них чи ні, наразі він нічого не може вдіяти, щоб усунути шум у небі. Найважливішим зараз було зменшити затримку функціонування. — Де зараз Джо Патроні?

— Там, де й був. Досі не може виїхати.

— А він точно приїде?

— «ТВЕ» кажуть, що так. У нього в машині є телефон, вони тримають зв’язок.

— Як тільки Джо прибуде, — наказав Мел, — я хочу, щоб мене повідомили. Де б я не був.

— Тобто у місті, так?

Мел завагався. Він припускав, що не має підстав сьогодні надовше залишатися в аеропорту. Та все одно його переслідувало те незбагненне передчуття лиха, яке почало турбувати ще на льотному полі.

Він пригадав свою попередню розмову з керівником ­польотів, чергу літаків на пероні. Мел прийняв спонтанне рішення.

— Ні, не в місті. Нам дуже потрібна та смуга, тож я не покину аеропорту, доки достоту не знатиму, що Джо Патроні на місці та взявся до роботи.

— У такому випадку, — сказав Денні, — раджу вам зараз же зателефонувати дружині. Ось номер, за яким можна зв’язатися з нею.

Мел записав його, повісив слухавку, а тоді набрав номер. Він попросив покликати Сінді та після недовгої паузи почув її різкий голос:

— Меле, чому ти ще не тут?

— Вибач, мене затримали. В аеропорту проблеми. Ця буря дуже серйозно…

— Чорти б тебе вхопили, зараз же їдь сюди!

З того, що голос дружини звучав тихо, Мел зробив висновок, що навколо неї є інші, хто може почути. Та все одно їй вдалося передати несподівано велику кількість отрути.

Мел інколи пробував асоціювати голос теперішньої Сінді з голосом Сінді, яку він пам’ятав до шлюбу, п’ятнадцять років тому. Тоді вона була ніжнішою людиною, здавалося йому. Та ніжність, між іншим, була однією з рис, які подобалися Мелові, коли вони познайомилися в Сан-Франциско, де в нього була відпустка після Кореї. В той час Сінді була акторкою, хоча й не зовсім, бо кар’єра, на яку вона була сподівалася, пішла трохи не тим шляхом, й, очевидно, з часом нічого не змінилося б. Вона мала кілька щоразу дрібніших ролей в літніх театрах і на телебаченні й урешті в один з моментів відвертості зізналася, що шлюб був приємним звільненням від цього всього.

З роками ця історія дещо змінилася й стала улюбленим маневром Сінді, яка заявляла, що пожертвувала кар’єрою та можливою славою через Мела. Хоча останнім часом Сінді недолюблювала, щоб її минуле в ролі акторки взагалі згадували. А все тому, що в «Місті та країні»69 вона прочитала, що акторок неймовірно рідко включають до «Світського календаря»70, а наявність свого імені в «Календарі» була тим, чого Сінді жадала понад усе.

— Я приїду в центр до тебе, як тільки зможу, — по­яснив Мел.

Сінді прошипіла:

— Так не піде. Ти вже мав би бути тут. Ти чудово знав, наскільки цей вечір для мене важливий, і тиждень тому мені пообіцяв.

— Тиждень тому я не знав, що у нас буде найбільша буря за останні шість років. Зараз тут не діє одна смуга, безпека аеропорту під питанням…

— На тебе ж працюють люди, хіба ні? Чи ти вибрав настільки некомпетентних, що їх не можна зоставити самих на роботі?

Мел роздратовано сказав:

— Вони дуже компетентні. Та мені платять за те, щоб я також брав на себе якусь відповідальність.

— Шкода, що ти переді мною не можеш бути відповідальним. Раз по раз я влаштовую якісь важливі соціальні зустрічі, які ти з такою радістю руйнуєш.

Вислуховуючи цю гнівну тираду, Мел відчув, що Сінді наближається до точки кипіння. Без будь-яких зусиль він міг її зараз уявити, п’ять футів шість дюймів71 деспотичної енергії на найвищих каблуках, ясні блакитні очі й білява голова з вишуканою зачіскою, схилена трішки назад, у такій збіса привабливій позі, якої вона набувала щоразу, коли лютувала. Це було однією з причин, припускав Мел, чому в ранні роки їхнього шлюбу напади гніву дружини рідко його засмучували. Здавалося, що чим сердитішою вона ставала, тим була бажанішою. В такі миті він завжди давав погляду мандрувати знизу вгору, починаючи від її щиколоток, — неспішно, бо у Сінді були неймовірно приваб­ливі щиколотки та ноги; взагалі, гарніші, ніж у більшості інших знайомих йому жінок, — до решти її тіла, яке було таким же пропорційним та фізично чарівним.

У минулому, коли його погляд виконував це вдячне оцінювання, виникав якийсь двобічний фізичний зв’язок, що