Льюїс Керол - Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол

class="p">А Морж сказав: «Дивіться-но,

Яка чудова ніч!

За вас ми вам же й дякуєм,

Бо ви такі смачні!»

А Тесля мовив: «Ріжтеся

Обом — йому й мені.

Чи ви поглухли, устриці?

Ви чуєте чи ні?»

А Морж ізнов: «О боже мій!

Невже ми їх сюди

Із мілини принадили

Лише задля їди?»

А Тесля: «Їж, не бідкайся,

Та масла менш клади!»

Морж заридав: «Ой, устрички!

Мені так жалко вас!»

Та вибирав, де більшенькі,

Глитав по три ураз

І до очей хустиночку

Підносив раз у раз.

«Ну, нагулялись, устриці? —

Знов Тесля річ повів. —

Додому, може, підемо?»

Ніхто не відповів...

Не диво — Морж із Теслею

Всі устриці поїв.

— Мені більше подобається Морж, — сказала Аліса, — бо він, бачите, трохи жалів бідолашних устриць.

— Але з’їв він їх більше, ніж Тесля, — заперечив Близняк. — Розумієш, він закрився хусточкою, щоб Тесля не зміг полічити, скільки він з’їв. Навпаки.

— Яка підлота! — обурилась Аліса. — Тоді мені більше подобається Тесля... Якщо він з’їв менше від Моржа.

— Але він з’їв стільки, скільки йому вдалося, — промовив Близнюк.

Аліса зовсім розгубилася. Після паузи вона почала:

— Що ж! Вони обидва були погані... — Тут вона стурбовано замовкла, бо почула неподалік у лісі ніби пихкання великого паровоза і побоювалася, що це якийсь дикий звір. — Тут водяться тигри або леви? — несміло запитала вона.

— Це хропе Червоний Король, — заспокоїв її Близняк.

— Ходімо подивимося на нього! — крикнув Близнюк, і вони схопили Алісу за руки і потягли її туди, де спав Король.

— Правда, він гарний? — промовив Близнюк.

Аліса, по щирості, не могла визнати його гарним. На голові у нього був червоний нічний ковпак з китичкою. Сам він зігнувся так, що нагадував якусь незграбну копицю, і голосно хропів.

— Так хропе, що голова як не відірветься! — зауважив Близнюк.

— Боюсь, щоб він не застудився на сирій траві, — сказала Аліса, яка була дуже розсудливою дівчинкою.

— Йому зараз щось сниться, — промовив Близнюк. — Як ти думаєш, що йому сниться?

Аліса відповіла:

— Хто може знати це?

— От ще, ти снишся! — вигукнув Близнюк, радісно плескаючи в долоні. — А якби ти йому не снилася, де б ти була, як ти думаєш?

— Там, де й зараз, звичайно, — відповіла Аліса.

— А от і ні! — зневажливо пояснив Близняк. — Тебе не було б ніде. Адже ти лише частина його сну.

— Якби Король прокинувся, — додав Близнюк, — ти б зникла... Бах!.. і ти розтанеш, мов свічка!

— Нічого подібного! — обурилась Аліса. — А крім того, якщо я — лише частина його сну, що ж таке ви, хотіла б я знати?

— Те саме! — сказав Близнюк.

— Те саме! Те саме! — закричав Близняк. Він кричав так голосно, що Аліса не втрималася і сказала:

— Тихше! Боюсь, що ви розбудите його, коли будете так галасувати.

— Ну, тобі нема чого боятися розбудити його, — сказав Близнюк, — оскільки ти існуєш тільки в його сні. Ти добре знаєш, що не існуєш насправді.

— А от існую! — сказала Аліса і заплакала.

— Ти не перетворишся на справжню дівчинку від того, що будеш плакати, — зауважив Близняк. — Нічого плакати.

— Якби я не існувала насправді, — промовила Аліса, сміючись крізь сльози, таким безглуздим здавалося все це, — я б не змогла плакати.

— Невже ти думаєш, що ці сльози — справжні? — глузував із Аліси Близнюк.

«Ясно, вони говорять нісенітницю, — подумала Аліса. — Не варто плакати через це». Вона витерла сльози і продовжувала якомога веселіше:

— Хай там як, мені треба вибратися з лісу, бо вже поночіє. Як на вашу думку, буде дощ?

Близнюк розкрив над собою і братом велику парасольку, потім поглянув угору.

— На мою думку, не буде, — сказав він. — Принаймні... під парасолькою. Аж ніяк.

— Але дощ може бути тут, поза парасолькою.

— Хай собі йде, коли хоче, — сказав Близняк. — Ми не заперечуємо. Навпаки.

«Егоїстичні створіння!» — подумала Аліса і вже хотіла сказати «на добраніч» і піти собі, коли раптом Близнюк вискочив з-під парасольки і схопив її за руку.

— Бачиш? — сказав він, задихаючись від хвилювання. Він широко розплющив потемнілі очі, вказуючи тремтячим пальцем на якусь маленьку білу річ, що лежала під деревом.

— О, це звичайнісінька торохтілка, — сказала Аліса, придивившись до речі, що лежала під деревом. — Не порохівка, ні, не бійтеся, — швидко сказала вона, бо вирішила, що той злякався. — Звичайнісіньке старе брязкальце... Зовсім старе і зламане.

— Я знаю, що це торохтілка! — закричав Близнюк і почав скажено тупати ногами і рвати волосся на голові. — Вона, без сумніву, зіпсована! — Тут він зиркнув на Близняка. Той сидів на землі й намагався сховатися під парасолькою.

Аліса доторкнулася до його руки і почала заспокоювати його:

— Не варто так сердитися через якесь старе брязкальце.

— Воно не старе! — закричав Близнюк, все дужче сердячись. — Воно нове, кажу тобі... Я лише вчора купив його... Таке гарне нове брязкальце! — репетував він на весь голос.

Тим часом Близняк щосили намагався згорнути парасольку, не вилазячи з-під неї. Було так смішно дивитися на ці зусилля, що Аліса зовсім забула про сердитого брата. У Близняка нічого не виходило, і зрештою він перекинувся, заплутавшись у парасольці, і з неї стирчала лише його голова. Так він і лежав, хапаючи повітря ротом і кліпаючи очима.

«Наче риба», — подумала Аліса.

— Ти, звичайна річ, згоден битися? — запитав Близнюк уже спокійніше.

— Нічого не зробиш, — похмуро погодився брат, вилазячи з парасольки. — Але вона повинна допомогти нам одягтися, розумієш.

Отже, близнята рядком попростували до лісу і за мить повернулися. У них були повні руки всілякого мотлоху: диванні валики, простирадла, килимки, скатертини, серветки, відерця для вугілля.

— Сподіваюсь, ти вмієш пришпилювати і зав’я­зувати мотузки? — спитав Близнюк. — Усе це треба якимсь чином приладнати на нас.

Згодом Аліса говорила, що їй зроду не доводилося бачити такої метушні, яку зчинили двійники. А скільки мотлоху вони натягли на себе! І скільки мороки було, поки вона зав’язала мотузки і застебнула ґудзики!

«Без сумніву, коли вони закінчать одягатися, то будуть нагадувати клунки зі старою одежею!» — говорила собі Аліса, приладжуючи валик на шию Близняка.

— Це щоб голови не відрубали, — пояснив він. — Розумієш, — додав він цілком серйозно, — найгірше, що може трапитися в бійці, це коли тобі стинають голову.

Аліса голосно засміялася. Вона вдала, що кашляє, боячись образити його почуття.

— Я дуже блідий? — запитав Близнюк, підходячи, щоб вона приладнала йому шолом. (Він називав це шоломом, насправді це була скоріше каструля.)

— Авжеж... Так... Трошки, — ввічливо відповіла Аліса.

— Взагалі я дуже хоробрий, — продовжував він тихенько, — але сьогодні в мене болить голова.

— А в мене болить зуб! — озвався й собі Близняк, що підслухав братові слова. — Я почуваю себе набагато гірше, ніж ти.

— Тоді вам краще сьогодні не битися, — промовила Аліса, користуючись слушною нагодою помирити їх.

— Ми повинні побитися хоч трохи. Але я не наполягаю на довгій бійці, — сказав Близнюк. — Котра зараз година?

Близняк поглянув на годинника і сказав:

— Пів на п’яту.

— Давай