Kalli de Narro - Секрет Імператриці, Kalli de Narro

— Нора, котра година? —  поцікавилась я та заспано встала з ліжка.

— Сьома, міс. Подати сніданок? —  запитала в мене дівчина та провела мене до невеликого столика і присунула стілець.

— Так, як найшвидше. Я вже хочу відправитись в гості до леді Лоран, — сказала я.

 — Добре, —  промовила вона та через кілька хвилин вона принесла мені їжу.

Так, дорога займе дві години, і ми доберемося до міста та їх маєтку.

Її чоловіка зараз немає, що дуже добре. З нею буде легше домовитись. Вони прихильники кронпринца, і я думаю, вони будуть на моєму боці. Мені здається, воля імператора вже давно зламана, адже всі рішення приймає його дружина.

Я вдягнулась в дорожню сукню, зібрала волосся в пучок і наділа невеликий капелюх. Також вдягнула рукавички й прикраси з перлами. Іноді мені здається, що мій гардероб зростає з такою швидкістю, хоч я зрідка щось купую. Після того, як з Норою спуститись до екіпажу, ми швидко прийняли рішення вирушити в дорогу.

— Тут так нудно, хоч привидів викликай. Це дуже добра ідея на мою думку, —  пожартувала я.

— Господар буде… —  прошепотіла Нора, —  проти…
— Дзуськи, це тільки дитяча гра. Ти то грала, в гру панночка померла чи в криваву Мері, Пікову даму, Синє немовля? —  запитала в не я.

— Ні, це проти релігії… — відповіла вона.

— Я відьма. Ну в п’яного гнома, червоного носа чи в Балакучі духи, —  поцікавилась я в неї.

— А що це за такі речі? —  запитала в мене дівчина тонким голоском.

— Перша гра, щоб поповнити запас ненормативної лексики, в моєму гримуарі є спеціальний віршик. А другу вивчають в академії. Я її просто обожнюю, тільки я, здається там вже всі надоїла, —  пожартувала я.

З часом, після тривалої поїздки, ми нарешті добралися до їх величного особняка. По дорозі я не могла не захопитись видом за вікном. Повільно проїжджаючи повз пейзажі, я ледь не заснула від спокійного колісного бренькоту. Але кожного разу Нора, моя надійна супутниця, струшувала мене із задуми.

Околиці особняка займали просторі території, огороджені могутнім кам'яним муром. Вулички міста були дуже акуратними та чистими, а будинки здавалися маленькими шедеврами архітектури. Яскраві фасади практично не покривались снігом, свідчачи про те, що їх регулярно очищали. Дим м'яко і привітно витягувався з димоходів, створюючи унікальну атмосферу затишку та тепла.

Ми піднялися на невелику гору, на вершині якої висів величезний замок. Його витончені вежі та стіни були видні здалеку. Замок вражав своєю статичністю та непохитною гордістю. Він виходив за межі часу і здавався пригорнутим стражем міста.

Також, перебуваючи у місті, я помітила, що місцева знать не була особливо привередливою до свого житла. Багатство та розкіш завойовували їхнє серце, а скромність і простота були чужими поняттями. Вони проповідували розкішне життя, яке було відображене і в їхніх розкішних будинках.

— Міс Калабріо, —  сказав чоловік схилився перед мною, —  Вас вже чекає Леді Лоран.

Покинувши карету, ми потрапили у велику вітальню, де привітно вогнище каміна тануло у куті. Біля нього сиділа Патриція, власниця особняка, виразні очі якої ледь-ледь засяяли від полум'я.

Вітальня мала тьмяно сірі стіни, які обрамлювали красиві свічки, розташовані на величезній старовинній люстрі. Цей м'який привітний світло змішувався з вогнем каміна, створюючи особливу атмосферу.

Патриція мимоволі запросила мене жестом сісти поруч. Вона віддавала команду своїй прислузі покинути кімнату, а я звернулася до камеристки зі знаком вільно. Жінка незабаром протягнула мені келих з червоним вином, яке манливо мерехтіло у прозорому склі.

— Костанція, знаєте чому ви тут? —  запитала в мене жінка та оглянула мене.

— Так, знаю, ви підозрюєте про можливу швидку смерть імператора та хочете, щоб його дружина не узурпувала владу, —  відповіла я.

— Ваші підозри правильні, Костанція. Але я знаю один ваш секрет, —  сказала леді Лоран.

— Який же? —  поцікавилась я в неї, а моє серце завмерло разом з подихом.

— Можливо ви зникла принцеса… — прошепотіла вона.