Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

чи харчовий розлад, чи що? Вона так схудла! Хворобливо худа. Раніше вона була дуже навіть кругленька.

— Хм… — сказала Маделін у задумі. Якщо це харчовий розлад, то, мабуть, саме Ді нагородила ним Джейн.

— Навіщо я взагалі вам це розповідаю? — раптом запитала Ді. — Ви ж не схочете більше з нею дружити! Вона не вживає наркотиків! З десяти тривожних ознак наркотичної залежності я нарахувала лише три. Ну від сили чотири. Ви не повірите, що зараз можна знайти в інтернеті.

Маделін засміялася, і Ді також.

— Часом мені здається, що я махаю рукою прямо перед її очима: «Джейн, Джейн, ти ще тут?»

— Я цілком впевнена…

— У неї не було хлопця з того часу, як народився Зіггі. Вона розійшлася з тим хлопцем, Заком. Він нам усім подобався, — гарний хлопець, і Джейн засмутилася через цей розрив, дуже засмутилася, але, боги, це ж було — скільки? — шість років тому? Вона ж не може досі сумувати за Заком, правда? Не настільки він був вродливий!

— Я не знаю, — сказала Маделін. — І тоскно подумала, що її кава, мабуть, стоїть на столі у «Блакитному блюзі» та холоне.

— А потім вона завагітніла і, схоже, батько — не Зак, хоч він завжди про це запитував, вона була дуже категорична — ця дитина не Закова. Знову і знову це повторювала. Побачення на одну ніч, сказала вона. З батьком зв’язатися немає жодної можливості. Знаєте, вона тоді вивчала юридичне регулювання мистецької діяльності, була десь на півдороги до диплому. Ситуація склалася зовсім не ідеальна, але все має свої причини, правда?

— Абсолютно, — сказала Маделін, яка ні краплі не поділяла таку філософію.

— Колись їй сказали, що у неї будуть проблеми із зачаттям, тож усе це виглядало як доля. А потім, коли Джейн була вагітна, помер мій любий тато, саме тому мені здається, що його душа могла повернутися у…

— Мам! Маделін!

Мама Джейн затнулася, і вони озирнулися на голос Джейн — вона стояла біля «Блакитного блюзу» та енергійно махала їм рукою:

— Ваша кава готова!

— Вже йдемо, — гукнула Маделін.

— Вибачте, — сказала Ді, коли вони поверталися з пляжу. — Я занадто багато говорю. Будь ласка, забудьте все, що я тут напатякала. Я дуже засмутилася, ледь не розплакалася, коли бідолашний Зіггі не отримав запрошення на дитячу вечірку. Щось останнім часом я надто емоційна, а ще сьогодні ми так рано прокинулись, тож я надміру балакуча. Раніше мене непросто було довести до сліз, я була міцним горішком. Це все вік, мені п’ятдесят вісім, і моїм друзям також — позавчора ми обідали разом. Дружимо з того часу, як наші діти пішли до дитсадка! І ми саме говорили, що перетворюємося на п’ятнадцятилітніх підлітків, котрі безпричинно плачуть.

Маделін зупинилася:

— Ді.

Ді дещо знервовано обернулася, немов Маделін наказала їй це зробити:

— Так?

— Я придивлюсь за Джейн, — сказала вона. — Обіцяю.

* * *

Габрієль: Розумієте, частина проблеми полягає в тому, що Маделін ніби вдочерила Джейн. Вона поводилася, як божевільна старша сестра, котра прагне захистити малу від усього на світі. Якщо ви говорили щось хоча б трішки критичне про Джейн, Маделін кидалася на вас, як скажена собака.

Розділ двадцятий

Була 11 ранку першого дня Зіггі у школі.

Цікаво, він уже випив чай? А з’їв яблуко, а сир і крекери? А родзинки з маленької коробочки? Серце Джейн тьохнуло на саму думку про те, як він обережно розгортає свій пакунок з обідом. А де він сидить? А з ким спілкується? Вона сподівалася, що Хлоя та близнюки гратимуться з ним, але ж вони могли й ігнорувати його.

Складно було уявити, що хтось із близнюків підійде до Зіггі, простягне руку та скаже:

— Привіт! Ти ж Зіггі, так? Ми познайомились кілька тижнів тому в гостях. Як справи?

Вона підвелася з-за столу, де працювала, та підняла руки над головою. Все буде гаразд. Усі діти ходять до школи. І якось дають собі раду. Вони вчать там закони життя.

Вона пішла на маленьку кухоньку своєї нової квартири, щоб поставити чайник та випити чаю, хоч їй його і не дуже хотілося. То лише був привід відірватися на хвильку від рахунків «Досконалої сантехніки Піта». Може, Піт і був досконалим сантехніком, але в бухгалтерії він не надто тямив. Кожного кварталу вона отримувала коробку на взуття, повну найрізноманітніших — зім’ятих, нечітких, з дивним запахом документів: чеків, рахунків за кредиткою, інвойсів, більшість з яких не мало жодного стосунку до справи. Вона уявляла, як Піт вивертає кишені, здоровенною долонею збирає чеки з приладової панелі, тупцяє по будинку і кожен папірець збирає в коробку, а потім полегшено зітхає. Нарешті зроблено.

Вона повернулася до столу та вибрала наступний чек. Дружина Досконалого Піта витратила 335 доларів у салоні краси, де вона насолоджувалася «класичним доглядом за обличчям», «педикюром делюкс» та восковою депіляцією бікіні. Непогано для дружини Піта. Наступний папір — непідписаний дозвіл на шкільну екскурсію до зоопарку Тарунга, датований минулим роком. На звороті дозволу якесь дитя написало фіолетовим олівцем: «НЕНАВИДЖУ ТОМА!!!!»

Джейн роздивилася дозвіл.

Я зможу/не зможу відвідати екскурсію як помічник від батьків.

Дружина Досконалого Піта обвела «не зможу». Надто зайнята епіляцією бікіні. Чайник закипів. Джейн зім’яла квитанцію та дозвіл і знову пішла на кухню.

Вона б пішла помічником, якби Зіггі поїхав на екскурсію. Зрештою, саме тому вона і вирішила працювати бухгалтером, щоб мати гнучкий графік і змогу присвятити час Зіггі та «балансувати поміж материнством і кар’єрою», хоча вона завжди дурнувато і якось неправдиво почувалася, коли казала такі речі, ніби вона не була мамою, ніби все її життя було фальшивкою.

Було б цікаво знову піти на шкільну екскурсію. Вона досі пам’ятала свої екскурсії. Пригощання в автобусі. Джейн би потай спостерігала за тим, як Зіггі спілкується з іншими дітьми. Щоб переконатися, що він нормальний.

Звичайно, він нормальний.

Вона знову згадала, та й, власне, вона думала про це впродовж ранку, про блідо-рожеві конверти. Так багато конвертів! Мабуть, не так і страшно, що його не запросили на вечірку. Він надто маленький, щоб відчувати образу, та й діти ще не знали одне одного. Не варто навіть і думати про це.

Але правда полягала в тому, що глибоко в душі їй було боляче, а ще вона почувалася певним чином відповідальною за це, ніби це була її помилка. Вона була рада забути про той інцидент на орієнтаційній зустрічі, а тепер усе це повернулося і засіло в її голові.

Чайник закипів.

Якщо Зіггі і справді скривдив Амабеллу, і якщо