Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

П’ятеро бійців вирішили попити чайку. Організували вогнище. І тут трохи невчасно мінометний обстріл. Розбіглися по позиціях. Після обстрілу приходять — дрова прогоріли. Підкидали ще дров, почепили казанок із водою. Знову обстріл. Розбіглись. Зійшлись — казанок вибухом перекинуло. Долили води, підкинули дров. Вода ось-ось закипить. Ще обстріл, але вже надовго. Прийшли — вода холодна. Чи то не закипіла, чи вже встигла охолонути. Скільки було лайки, пропустимо. Один не витримав, попив води і пішов собі, а четверо затятих всілися навколо вогню і продовжують готувати. Знову обстріл. Все, набридло бігати, ніхто нікуди не йде, сидять і дивляться, як вода закипає. Одна міна падає поряд. Троє потрапило в госпіталь, одному пощастило.

Хоча не зовсім. Чаю ж він таки не попив.

Документація

Двоє старшин:

— Я просто в шоці. У мене вже цілий ящик із документацією. Снарядний!

— Така сама морока. А в тебе в тому ящику сало лежить чи мед?

— …?

— У мене банка з медом. Ну, дивись: якщо доведеться «драпати», що з документами робити? Га? Пачка паперу горить погано, а по одному папірцю палити часу немає. Відкриваю мед, гукаю ще двох спеціально підготовлених бійців, і ми дружно все це з’їдаємо. Зі щасливими, поміть, пиками!

— Та ну, я краще в цей ящик гранату засуну.

— Ні-і-і! Від гранати папірці просто розлетяться. Противник їх збере й знатиме, скільки в підрозділі втрачених кружок, ложок і трусів. Е-е-е?

— Голова!

Стукач

Приїзд волонтерського мікроавтобуса — завжди подія. Вдома L понасмажувала й понапікала цілу купу всячини, прихопила консервацію, передачі та замовлення. Посходилися вояки, заглядають один одному через плече: що ж там є смачненького? L те все роздавала й почувалася Снігуркою в дитячому садку. Раптом на зв’язок по рації вийшла група, яка саме працювала на нейтральній території:

— Нас засікли й активно обстрілюють. Є загроза оточення. Відійти можна лише по відкритій місцевості. Пішки без втрат не проскочимо. Виручайте, треба транспорт і прикриття.

На групу вогневої підтримки людей вистачає. Зброя підходяща є, пара ДШК та кілька АГСів. А от із транспортом — проблема, під руками лише один бардак. На нього обидві групи зі зброєю не помістяться. Або на прикриття менше людей брати, або потім частина людей все одно пішки відходитиме.

— Так давайте ми підскочимо, заберемо хлопців! Правда, S? — L до свого водія.

— Звичайно! Раз плюнути!

— Та ви що? Волонтерів у бій? Категорично «Ні»!

Зрештою, поки група прикриття з озброєнням вантажилася, волонтери таки умовили старшого. Бардак поїхав навпрошки, а бусик із провідником — польовою дорогою.

Коли глядь — на узбіччі якийсь мужик стоїть, руками розмахує. Пригальмували.

— Укропи вон туда пашлі, іх n чєлавєк. Ета я вам званіл. Єдьтє бистрєє, а то скроюца!

По газах, і через кілька хвилин були на місці. Група прикриття заїхала трохи збоку і влаштувала такий шарварок, що ніхто з москалів навіть не помітив бусика, який швидко проскочив туди-назад і вивіз розвідгрупу. Вертають уже гуртом, а мужик досі біля дороги стоїть.

— S, зупинися, хай хлопці йому хоч морду наб’ють!

І L коротко розповіла групі, що саме цей мужик їх помітив і здав сєпарам.

S пригальмував. Хлопці висипали з буса і дружно всадили в стукача по ріжку патронів з усіх стволів. Із такою кількістю свинцю, як хто його знайде, не відразу й розбере, куди тягнути: до патологоанатома чи в пункт прийому металу.

— То це що, виходить, через мене людина загинула? — не зовсім доречно згадала заповіді L.

— Не людина, а ворог. Зрадник і стукач.

— Він через свою власну тупість загинув, нічиєї вини тут немає.

— Ми сюди не морди бити приїхали.

— Ви в бій самі напросились, не подобається війна — дома треба було сидіти.

— Так це ж радість: сєпари мінус один!!!

L та S продовжують возити допомогу в АТО.

Пояснювальні

Наступного дня нас забрали з передової. Виявляється, штаб сектору нарешті дозволив відпустки, і всіх старожилів відпустили одночасно в першу партію. Одна лише проблема: хтось наябедничав ротному, що кількох наших на шостому клапані бачили під мухою, і їм перед від’їздом довелося написати пояснювальні.

Із пояснювальної Mалиша:

«Я ходив похитуючись, так як було дуже жарко і я випив трохи пива».

Із пояснювальної Kупе:

«Я вживав спиртні напої з метою добування в місцевого населення розвідувальної інформації про переміщення противника вздовж нашої лінії оборони. Кількість випитого спиртного не перешкоджала мені виконувати поставлене бойове завдання».

СПОСТЕРЕЖНИЙ ПОСТ

«Топольки»

Пояснювальні, мабуть, не дуже сподобалися ротному, бо наступного після відпустки дня Купе й Малиша перевели в комендантський взвод. Ох вони й раділи! Вирватися з божевільні розвідки, подалі від Команділи, що може бути краще? Інших старожилів того ж дня відправили на спостережні пости на передову. Настала наша черга радіти. Так я потрапив на «Топольки».

Місце специфічне. На верхівці плаского, порослого кущами й деревцями терикону обладнали позицію для спостереження за переднім краєм сєпарів. Кілька бліндажів, літній душ і туалет. Раз на кілька днів привозять сухпайок і питну воду. Шість вояків чергують по дві години, двічі на добу. Мені випало чергувати з восьмої до десятої, вранці і ввечері. Вранці, після зміни, починаю готувати їсти. Хлопці, хто виспався після нічної варти, допомагають, потім усі разом обідаємо. Далі на вибір: залягти спати в холодочку під абрикосою, дивитися фільм на смартфоні чи ще щось. Годині о шостій гуртом готуємо собі вечерю. Після вечері я приймаю душ, одягаюся, взуваюся і йду на пост. На посту кілька біноклів і лазерний прилад розвідника. У бінокль методично передивляєшся усі відомі позиції сєпарів і вогневі точки. Якщо починається перестрілка, намагаєшся на тому боці щось нове запримітити. Тоді визначаєш кут на об’єкт, відстань і перераховуєш все це в координати. Що робити з координатами — про те чудово знають артилеристи. Поряд лежить рація, налаштована на сєпарські частоти. Всю вогневу активність противника, переміщення техніки й перемови по рації записуєш у журнал спостережень. Із біноклем у лівій руці й ручкою в правій дві години на посту пролітають непомітно. Повернувся з поста, почистив зуби, розстелив каремат зі спальником під абрикоскою і вмостився спати. Вранці прокидаєшся і знову на пост. Раз на кілька днів прогулюємося пішки на сусідні клапани і ведемо спостереження ще й з їхніх позицій. Через день хтось із нас мусить їздити по воду. Я записую різні фронтові історії. На нейтральній території багато занедбаних