Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Розділ 12

В ту ніч, першого мейа тисяча сто двадцять восьмого року, гарда забрала мене відразу ж.

Я навіть не встигла зрозуміти, що сталося, і в чому мене звинувачують. Перебувала в якомусь дивному стані, немов уві сні, коли знаєш, що це кошмар, але сил розірвати павутину жорстоких сновидінь і прокинутися немає. Я не усвідомлювала, що Джері більше немає, що на підлозі кабінету лежить його мертве тіло, і він більше ніколи зі мною не заговорить, не обійме, що не поцілує. Просто не могла повірити, що все це сталося з ним, зі мною, з нами ...

А як тільки візок зі мною виїхав за ворота Кінлоха, прибули О'Ши. Поховали улюбленого племінника чимшвидше, навіть не витримавши обов’язкові три дні. Не принесли викуп Маннанові, щоб дух знайшов дорогу в небесні палати. Не провели предпохоронний обряд для Лудда, щоб душа могла спокійно переродиться. Навіть не поклали в могилу необхідне начиння, одяг і зброю. Поспішали ...

О, як вони поспішали отримати жаданий замок, докласти свої загребущі руки до уявних багатств Кінлоха. Гади!

Перші тижні нових господарів не покидала ейфорія. Вони з радістю перевертали все навколо, вишукуючи, чим би поживитися. Навіть в катакомби, які були колись темницею, спускалися.

А потім в замку почали творитися дивні речі. Вся прислуга одностайно стверджувала, що їх переслідують примари і полтергейсти, варто тільки комусь з них опинитися в пустельному коридорі або на темному сходовому прольоті. Ночами в замку чулися дивні звуки, наче хтось рухає і переставляє меблі, ляскає дверима або скрипить незмазаними петлями.

З господарями взагалі біда трапилася. Раніше досить помірний в узливаннях Рорк, почав щодня пити по чорному і без розбору. Як вранці виїжджає на полювання з парочкою ріддерів, так його і ввечері приносять. Мелісанда намагається взагалі не виходити зі своєї кімнати, скаржиться на головні болі, а часом буває до жаху агресивна і нестримана. Служниць б'є по чому даремно, дівчата бояться їй на службу йти, ходить по ночах уві сні, розмовляє. Рорк теж страждає від подібного недуга, але хоч на місці сидить, тільки регоче моторошно.

Люди розбіглися в пошуках спокійнішого місця, вирішивши, що відьма Айне прокляла і замок, і всіх його мешканців. Зараз в Кінлосі проживає кухарка та шестеро ріддерів на чолі з Ораному.

Я слухаю відверту розповідь немолодого стражника, і у мене всередині все обмирає від болю і співчуття. Бідний, бідний Джером, його дух страждає в прикордонні, не може знайти вихід. Або ... Його поглинула бездонна безодня Лети, чорного моря Манна, куди тягне грішні душі, і вони стають рабами бога смерті.

Мої руки тремтять від страху і відчаю. Потрібно терміново провести всі обряди, поки не стало надто пізно.

Повертаюсь до чоловіка і твердо заявляю:

─ Як тільки прибуде Гертруда, готуємося до Бас Сохраді, не можна залишати Джері там ...

Я очікую уїдливих коментарів, єхидно піднятих брів або просто заперечення і вже готуюся, у що б то не стало, наполягати на своєму, але Кіан коротко киває.

─ Я все підготую до обряду, ─ додає він. ─ У мене це краще вийде ...

Оран задоволено крякає:

─ Піду, тоді, оголошу нашим. Проводимо, нарешті, майстра Джерома в останню путь, як годиться ...

Пріом виходить із зали, а за ним і ми залишаємо приміщення, щоб зустріти Гертруду, яка з хвилини на хвилину має прибути.

Наша карета і правда незабаром в'їжджає в ворота замку і зупиняється посеред внутрішнього двору. З неї вибирається стурбована нянечка і тут же кидається до мене. Бідну жінку зовсім не хвилює обстановка навколо, відверта бідність і бруд. Вона стискає мене в обіймах, наче ми не бачилися, щонайменше, рік. І чомусь обмацує з усіх сторін, як це роблять з малюками, щоб знайти можливі переломи і удари, коли ті впали і забились.

─ Леді Гертруда, зі мною все в гаразд! ─ заспокоюю аж надто стривожену доглядальницю. Вона ще раз прискіпливо оглядає мене і переводить погляд на Кіана. Обмацувати, як мене, дорослого і похмурого чоловіка, тим більше в присутності майбутніх підлеглих, літня дама не наважується, але чіпким поглядом зазначає, що і ця її «дитинка» виглядає живою-здоровою.

Мені відверто соромно вести Гертруду в загальний зал донжона, особливо, якщо брати до уваги, яка чистота і затишок панували в Рейроці, родовому замку Кіана, але вибирати не доводиться.

Намагаюся приховати збентеження, адже це все-таки не моя вина, але щоки зрадницьки горять, і мені знову доводиться ховати їх за волоссям. Сказати, що акуратистка Гертруда здивована, це нічого не сказати. Особливо її бентежить дядечко Рорк, який солодко спочиває на столі, і навіть злегка щасливо хропить.

Жінка в бентезі знаходить мене очима, але питати що-небудь не наважується, і я, не втрачаючи часу, веду її в покої, які, на мою думку, можуть підійти моєї незамінній няні. Хоча і заздалегідь побоююся, що нас там може очікувати .

На другому поверсі, трохи чистіше. Павутина, пил і бруд, звичайно, присутні, але, хоча б залишків їжі на підлозі не спостерігається.

Мені боляче бачити замок таким занедбаним і занехаяним. Зараз він мені нагадує стару велику собаку, яку колись люблячі і дбайливі господарі вигнали на вулицю. І, якщо раніше шерсть її лисніла, живіт завжди був набитий їжею, а сама тварина купалося в любові і ласці, викликаючи захоплення оточуючих, то зараз, з понурим поглядом, зваляною шерстю, худими запалими боками, ─ тільки жалість, і, як це ні сумно, гидливість. Такі пси ще зберігають віру у всемогутність людини і надію на те, що його рано чи пізно заберуть додому ...

Відкриваю двері в кімнату, де раніше жила наша з Джері гувернантка, а потім, коли ми підросли і готувалися до вступу, оселився учитель. У приміщенні пахне затхлістю і пилом. Видно, що сюди ніхто не заглядав вже досить-таки тривалий час. Пухнастий килим, який раніше покривав підлогу, зник, і нашим очам явлені давно не миті пилові дошки. На ліжку лежить нічим не прикрита перина і пухова подушка. І як тільки на них не зазіхнули? Мабуть, поки руки не дійшли ... Кована скриня для білизни теж на місці, так само, як і невелика шафа, тумбочка і крісло. Але ось на стінах, обшитих для збереження тепла дошками, відсутній витканий матінкою яскравий гобелен, а на вікні фіранки, і воно хизується голими каламутними від бруду стеклами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍