Василь Іванович Ардамацький - Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький

небу, лишаючи за собою блідий, швидко танучий слід. Дементьєв мимоволі притишив ходу. Агент, що намагався йти з ним у ногу, проґавив цю мить, зробив зайвий крок, і Дементьєв почув його. В такий пізній час іти за ним міг тільки шпигун. Дементьєв вирішив переконатися в цьому. Він зійшов з тротуару, швидко перетнув площу. Потім повернув за ріг і виглянув звідти — людина бігла через площу. Дементьєв пішов далі. Так, сумніву бути не могло, — за ним стежать.

Що це могло означати? Насамперед те, що Крамергоф веде подвійну гру. Та чи не простіше було б арештувати Дементьєва, коли він прийшов у гестапо за пропуском?.. Простіше, звичайно, та це нічого йому б не дало. Крамергоф переконався в цьому на першому допиті. Ну звичайно, вони вирішили спочатку дізнатися про нього все, що можна. «Що ж, будь ласка! Ми будемо поводитися якомога спокійніше і постараємось полегшити роботу шпигунові».

Дементьєв повернув на вулицю, паралельну Портовій, і пішов в напрямку до свого будинку. Він ішов, гучно цокаючи підборами, не поспішаючи, а перед своїм будинком уповільнив ходу рівно настільки, щоб шпигун міг точно встановити, в який під'їзд він увійшов.

Швидко піднявшись на один сходовий проліт, Дементьєв зупинився і завмер. Чи увійде шпигун у під'їзд? Ні. Ось він пройшов мимо дверей, зупинився… пішов назад.

Дементьєв вибіг на свій поверх і відімкнув двері ключем. Не запалюючи світла, він швидко висунув чемодан, відкрив його і увімкнув рацію. Треба негайно повідомити про вихід двох транспортів. Це найголовніше. Напевно, агент зараз доповість по телефону, що об'єкт дома. Навіть якщо вони негайно наскочать на квартиру, у Дементьєва є ще десять-п'ятнадцять хвилин, достатніх, щоб передати радіограму. І ще з двома транспортами буде покінчено. Ну, а після цього… Ключ звично і швидко вистукував точки і тире.

Радіограму передано. Дементьєв зсунув фальшиве дно чемодана, хотів його закрити, але передумав: хай стоїть коло дивана розкритий. Звичайний чемодан із звичайними речами, в яких хазяїн рився перед тим, як лягти спати.

Дементьєв зняв шинель, не поспішаючи роздягнувся і ліг у ліжко. Майже годину він не засинав, чекаючи візиту гестапо. Він був певний, що такий візит буде, але чомусь не вважав за потрібне рятуватися втечею. Мені, оповідачеві, який знає, що буде далі, хочеться крикнути Дементьєву: «Тікай!» Але він мене не почує. А заочно судити його за те, що він не рятується, я не збираюсь… Та наліт на його квартиру поки що не входив у план Крамєргофа. Дементьєв заснув.

18

Потім йому здалося, що решту ночі він бачив якийсь один дивний сон. З усіх боків його обступали невидимі люди, вони по черзі вимовляли його фальшиве прізвище: «Рюкерт, Рюкерт». Він намагався по звуку голосів побачити цих людей, але вони були невидимі.

І знову то за плечима, то звідкілясь зверху долинало одне й те саме слово: «Рюкерт, Рюкерт, Рюкерт!»

— Рюкерт, відчиніть! — раптом прозвучало виразно, голосно і вже наяву.

Дементьєв не встиг збагнути, що діється, як двері з тріском розчинилися. Виламаний дверний замок відлетів до стіни. В кімнату з пістолетами в руках вдерлися четверо гестапівців на чолі з Крамергофом. Один з них засвітив світло. Другий став у ногах Дементьєва, наставивши на нього пістолет. Дементьєв, не піднімаючись, здивовано дивився на них.

— Кінчайте, Рюкерт, спектакль! Де ваша радіостанція? — весело, майже дружелюбно сказав Крамергоф і сів на стілець за три кроки від ліжка, тримаючи наведений на Дементьєва пістолет.

— Я нічого не розумію, полковнику… Що це робиться? Поясніть… — Дементьєв повільно, ліниво спустив з ліжка ноги, сів і почав повільно вдягатися. — Пробачте, що приймаю в такому вигляді. Я зараз одягнуся… — Дементьєв подивився на годинник. Була п'ята година ранку.

Крамергоф махнув рукою гестапівцям.

— Шукайте!

Обшук був дуже ретельний. Гестапівці піднімали паркет, простукували стіни, скинули з полиць усі книги, розпороли м'які крісла. Крамергоф не зводив очей і пістолета з Дементьєва, який одягнувся і сидів на дивані, з посмішкою стежачи за гестапівцями, його попросили пересісти на стілець. Диван розпороли, як і крісла.

Гестапівці припинили обшук і вичікувально дивилися на Крамергофа.

— Обшукати всю квартиру! — наказав він.

Гестапівці пішли в хазяйські кімнати.

— Де радіостанція? — тихо, наче по секрету спитав Крамергоф.

— Яка радіостанція? — Дементьєв глянув на нього з посмішкою, яка обеззброювала своєю щирістю. — Слово честі, мені здається, що все це діється уві сні.

— Радіостанція, — так само тихо вів далі Крамергоф, — появу якої в ефірі було зафіксовано рівно через п'ять хвилин після того, як ви ввійшли в свою квартиру, і за сигналом якої навперейми транспортам, мабуть, уже вилетіли російські бомбардувальники.

— Найдивовижніше непорозуміння з усіх, які я пережив! — обурено промовив Дементьєв.

Погляд Крамергофа зупинився на розкритому чемодані. Дементьєв завмер.

— Можливо, звичайно, що я подав сигнал за допомогою брудної білизни… — Дементьєв вказав на чемодан і засміявся. — Після того, що сталося, вам лишається тільки переконати мене і в цьому.

Крамергоф ногою підсунув до себе чемодан і викинув з нього всі речі, гидливо беручи їх двома пальцями. Дно чемодана відкрилось, Крамергоф нагнувся і постукав по ньому пальцями. Мабуть, звук викликав у нього підозру. Він голосно крикнув:

— Прошу сюди!

Все інше вимірювалось секундами. Дементьєв схопився із стільця, з розмаху вдарив Крамергофа у висок, і той упав на підлогу. Двома стрибками Дементьєв досяг вікна, скочив на підвіконня, плечима проломив раму і стрибнув у двір.

19

Вірно кажуть, що в сміливого солдата воїнське щастя в кишені. Дементьєв упав на ноги і, ледве втримавши рівновагу, кинувся за ріг будинку.

І одразу з вікна загриміли постріли.

Бігти на вулицю не можна: там, напевно, розставлені люди гестапо.

Дементьєв заздалегідь вивчив свій двір. Він знав, що в лівому його кутку, у вузькому проході між