Олександр Петрович Казанцев - Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев

— Негайно пропусти мене до його світлості. Я — гонець самого його превелебності кардинала Рішельє.

— А що мені твій Рішельє? — мовив страж, простягаючи руку по гаманець.

Але прибулець чи не зрозумів того жесту, чи просто не бажав давати гроші. Закурений, стомлений з дороги, він не хотів гаяти часу і, вважаючи, що згадка про кардинала є достатнім аргументом, відсторонив сторожа, щоб пройти через ворота. Граубюнденець ошкірився, лайнувся по-німецькому і вихопив шпагу.

Та йому надовго запам’яталося те, що сталося. Шпага невідомо як вилетіла у нього з рук і, зробивши над головою химерну дугу, брязнула на бруківку. Гадаючи, що проклятий француз зараз прошиє його своєю шпагою, переляканий страж несамовито заверещав і пустився навтьоки.

До нього вже поспішали два граубюнденці, на ходу вихоплюючи зброю. Та прибулець тим же незбагненним прийомом вибив одну за одною їхні шпаги. І тоді ще кілька найманців з алебардами напереваги кинулися йому назустріч.

Але їх спинив владний голос. До прибульця прямував офіцер-швейцарець, котрий командував охороною ватіканського палацу. Він бачив незвичайне мистецтво гінця і, бажаючи перейняти його, шанобливо привітався:

— Прошу вибачення, синьйоре, що вас потурбували мої солдати, але треба врахувати, що саме за це їм платять жалування з ватіканської казни. Отож про що ви не змогли домовитися з моїми молодцями, примушуючи мене накласти на них суворі стягнення? Грошима, звичайно, бо всі ми працюємо за дзвінку монету, що є і засобом для існування і дисциплінарного впливу. Який смисл садити їх на гауптвахту і безплатно годувати? Чи не ліпше за невміння фехтувати оштрафувати? Правда, синьйоре?

Офіцер говорив по-французькому із швейцарським акцентом, вставляючи деякі італійські слова, коли звертався до прибульця.

Прибулець повідомив, що привіз термінове послання найсвятішому папі від кардинала Рішельє.

— Із Франції? І ви здолали такий шлях на оцій бідолашній конячині?

— На жаль, я не мав змоги міняти коней, як це роблять звичайні гінці. У мене доручення особисте.

— Ми домовимося з вами про це, синьйоре. Я проведу вас у папські хороми за умови, якщо ви навчите мене свого прийому обеззброювати противника.

— Залюбки, друже! — згодився прибулець. — Де ми почнемо урок фехтування?

— У дворі, за фортечною стіною, синьйоре, якщо вам не важко.

— Часу в мене обмаль, пане офіцер.

— Я постараюсь бути старанним учнем.

Стражі-граубюнденці здивовано спостерігали, як офіцер провів прибулого, котрий не передав йому гаманця з грішми. Обидва пройшли через прочинені ворота і одразу ж вихопили шпаги.

Граубюнденці, вільні од караулу, збіглися подивитись на дуель.

Та дуелі не відбулося: француз умить обеззброїв офіцера.

Затим почалося скрупульозне навчання. Офіцер гримнув на своїх підлеглих, щоб і духу їхнього тут не було. Він не збирався ділитися секретом, яким хотів оволодіти.

Офіцер виявився тямущим. Втім, вибити шпагу із залізної руки свого вчителя він не зміг. Та, підкликавши до себе солдата, хутко обеззброїв його.

Учитель похвалив свого учня і дав йому ще кілька слушних порад, після чого вони піднялися до ватіканського палацу.

— Мене звати Вільгельмом Бернардом. Поки що я служу папі, щоб одержати спадщину. Володітиму позиковою конторою. Якщо вам знадобиться певна сума, радий буду прислужитися.

— Дякую вам, синьйоре лейтенант. Я дуже бідний, щоб віддавати борги, і надто гордий, щоб позичати без віддавання.

— А хіба кардинал Рішельє мало вам платить?

— Мені він зовсім не платить, дорогий Бернарде, хоч я і виконую його доручення як гвардієць роти гасконців пана де Карбон де Кастель-Жалу, куди зобов’язаний повернутися після виконання цього наказу кардинала. Не одержував я ще солдатської платні.

— Зверніть увагу, дорогий гвардійцю, на цю мозаїку чудового майстра, якому не випадково доручили прикрасити палац. Його ім’я Мікеланджело. Кажуть, веселий був чоловік і разом з тим незлагідний. Різні в людей бувають характери, чи не так? От я відразу побачив у вас людину достойну, як тільки ви вибили шпаги в трьох солдатів. І подумав: з вами вигідно мати справу…

— Де я можу вручити його святості папі Урбану VIII послання кардинала Рішельє?

— Кардинал — висока фігура у Франції. Святий престол недосяжний, дорогий гвардійцю. Я проведу вас до його превелебності, такого ж, як і Рішельє, монсеньйора кардинала Антоніо Спадавеллі, котрий перебуває на службі в Урбана УІІІ.

— Але я мушу передати послання в руки самого папи.

— Сподіваюся, вам не дали послання до самого господа бога? Повірте, я знаю, що роблю, коли веду вас до монсеньйора Спадавеллі.

Кімната, в яку вони зайшли, була тісна і скромна убранням порівняно з тими багатими залами, що їх вони проминули.

— Монсеньйоре, — звернувся швейцарець до згорбленого старого. — 3 листом до його святості прибув гонець від кардинала Рішельє.

— Он як? — здивувався Спадавеллі. — Давайте. Як вас звати?

— Сірано де Бержерак, ваша превелебність. Але послання я маю передати з рук у руки його святості.

— Ви викликаєте в мене повагу і довіру, синьйоре Сірано де Бержерак. Хочу, щоб і ви відповіли мені тим самим. Зміст листа кардинала Рішельє негайно буде доведено до відома папи Урбана VIII.

— Я вірю вам, ваша превелебність, — латиною сказав Сірано, передаючи пакет, скріплений печаткою Рішельє.

Кардинал Спадавеллі розпечатав його, пробіг очима і не міг приховати свого хвилювання.

— Даруйте мені, сину мій, — звернувся він теж латиною до Сірано, — але зміст цього листа так стосується і мене особисто, що я не можу не висловити вам щирої подяки. Одначе я побоююся за вашу безпеку. На жаль, у Папській області надзвичайно багато іспанських військ, а Франція вступила у війну на боці держав, які ворогують з Іспанією і Габсбургами.