Олександр Остапович Авдєєнко - Над Тисою

що його де-небудь поблизу чекала машина, яка й повезла… Куди? Бачите, товаришу генерал, по той бік шосе будиночок під червоною черепицею? Там живе колійний обхідник Пєвчук. Зайдімо?

Колійний обхідник стояв біля колодязя, знімаючи з відра мокрий ланцюг. Усе в цій людині було твердим, неначе вирізьбленим з граніту: і велика лобата голова, і вилицювате темне обличчя, і жилава шия, і широкі, кряжисті плечі, і здоровенні кисті рук з випуклостями мозолів.

— День добрий! — генерал простягнув руку. — Водичкою не почастуєте?

Освіжившись холодною водою, скуривши із залізничником по цигарці і поставивши йому кілька запитань, не розкриваючи суті справи, Громада і Зубавін вияснили, що вчора, пізно ввечері, Пєвчук звернув увагу на вантажну машину, що стояла на узбіччі шосе. Побачив, він її вперше, коли тільки починало вечоріти. Обходячи свою дільницю години через дві, він здивувався з того, що машина ще не пішла. Ліве заднє колесо було зняте, а під віссю стояв домкрат. Що було в кузові? Кубометрів зо три дощок. А люди? Людей він не помітив. Машина прийшла з Явора? Ні, вона йшла в Явір.

Подякувавши колійному обхідникові, Громада і Зубавін поїхали в Явір. Дорогою радист прийняв радіотелеграму. Капітан Шапошников повідомив через рацію загону: «Всі три порушники знищені в районі гори Баранячий Лоб, у Чорному лісі. Чекаю ваших вказівок». Громада відповів одним словом: «Виїжджаю».

Заскочивши в Явір, Громада і Зубавін посадили в кузов місткого всюдихода парашутиста Карела Грончака і поїхали в Чорний ліс.

Трупи диверсантів лежали під темною лапчастою ялиною.

— Котрий? — спитав Зубавін, пильно вдивляючись у зблідле, насторожене обличчя парашутиста.

Карел Грончак зробив крок вперед і, схопившись рукою за звисаючу ялинову гілку, подивився на вбитих. Переводячи погляд з одного на другого, він не міг приховати від запитливого погляду Зубавіна радості, що мимоволі засвітилася в його очах.

Майор усміхнувся:

— Ні той, ні другий, ні третій. Так?

Карел Грончак кивнув.

— Цих людей я…

— Не спішіть відмовлятися, — зупинив Зубавін парашутиста, — подумайте на дозвіллі. Можливо, пригадаєте, де і коли їх бачили.

Він дав знак конвоїрам відвести парашутиста.

— Ваші припущення справдились, товаришу генерал, — сказав Зубавін, роздивляючись вилучені в бандитів речі. — Шеф Грончака, певно, той, сліди якого загубились, а це… це теж «чорна кістка».

Крім зброї і ампул з отрутою, порушники мали при собі чимало грошей в радянській і частково іноземній валюті, компаси, карти району лісистих Карпат.

— Зверніть увагу, товаришу генерал: у цих молодчиків гроші такої ж самої серії, як і в парашутистів. Однотипне і спорядження.

— Так, усі вони випущені з одного гнізда. Зубавін акуратно склав усі ці речові докази в чемоданчик.

Підписавши акт, Громада наказав сфотографувати трупи і закопати їх в землю.

Повернувшись до себе, Зубавін негайно, з допомогою автомобільної інспекції, узявся за розшуки машини, якою скористався четвертий порушник. Але це нелегко було зробити. Протягом учорашнього дня між Явором і північним районом Карпатських гір курсувало понад двісті вантажних машин. З цього великого потоку зразу ж було вилучено грузовики, які перевозили лише лісові матеріали. Таких теж набралось чимало: сорок вісім. Тепер треба було з'ясувати, які з них повернулись у Явір пізно ввечері і з пошкодженим скатом. На це неважке питання знову-таки могли ясно і швидко відповісти путьові листи. Переглянувши їх, інспектори не знайшли жодної машини з лісом, яка б приїхала у Явір пізно ввечері.

Не знайшлося і такої, що повернулася б із пошкодженою покришкою.

Справа різко ускладнилась, але Зубавін був готовий до цього. Спільник порушника не такий простак, щоб не вжити запобіжних заходів. Хто ж із сорока восьми шоферів, що працюють в різних явірських організаціях, приховав свій вечірній рейс, не зафіксував його в путівці або як-небудь замаскував? Зубавін дав завдання з'ясувати це, а сам поїхав у гори.

Побувавши на лісозаводах і складах, він з'ясував, хто саме протягом вчорашнього дня одержував пиломатеріали. Зіставивши потім свої дані з даними автоінспекторів, він легко знайшов розходження між ними. У списку Зубавіна був шофер автобази тресту «Укрвино», який одержав п'ять кубометрів обрізних дощок. А в донесеннях автоінспекторів зазначалось, що трестівська машина, згідно з путівкою і нарядом, цілий день працювала: на вивезенні піску і гравію. Повторною ретельною перевіркою було встановлено: шофер справді одержав дошки, але потрапили вони не на склад «Укрвино», а в двір одного з явірських жителів. Машина розвантажувалась, як свідчили очевидці пізно ввечері.

Всі дані говорили ніби про те, що майор Зубавін був на вірному шляху, проте він зовсім ще не був переконаний в успіху. Навіщо досвідчений агент іноземної розвідки попутно ускладнив свої дії крадіжкою? Взагалі ворог, звичайно, не гребує ніякими засобами, але тільки, в тому випадку, якщо ці засоби допомагають йому досягти мети.

Після першого ж допиту затриманого шофера Зубавін передав його справу в міліцію: звичайний шахрай, а не спільник порушника кордону. Спільника лазутчика слід шукати в іншому місці.

І майор Зубавін продовжував розшуки: обережно, тихо, щоб не сполохати тих, кого він шукав.

Не припиняли розшуків і прикордонники. Генерал Громада і не розраховував на те, що парашутист Карел Грончак в одному з убитих диверсантів упізнає свого явірського шефа, супутника по літаку. Громада твердо переконався в тому, що всі три порушники складали відвсртальну групу. Необхідно було тепер вирішити, де і як шукати четвертого, головного.

Впевненість Громади в тому, що цей порушник не може обминути Явір, поділяли всі офіцери штабу. Але це не означало, що його шукали лише в місті, його шукали всюди. Порушник міг залишити Явір і, скориставшись машиною або поїздом, просуватися на північ. Громада потурбувався про те, щоб цей напрямок був надійно прикритий. Не виключався і такий варіант: порушник забрався у давно приготовлене сховище і причаївся там до кращих днів. І цей випадок враховувався в рішенні Громади: прикордонники