Олександр Петрович Ємченко - Сам собі бог

Корабель знову трусонуло і занурило у м’який пісок. Ілюмінатор заскрипів, мовби його шліфували десятки майстрів. Деякий час корабель ще дрижав, гуркотіли мотори, на блискучу поверхню сипався пісок, а потім запала зловісна тиша. Здавалося: за прибулими стежило безліч жорстких і насторожених очей. Сонце хилилося на захід і по розпеченому піску пробігали химерні тіні. Командир відкоригував на екрані зображення поверхні, закрадалася підозра: в дюнах вирує життя. На Центаврі вечір минає непомітно, все навкруги відразу огортає морок і гнітюча тиша. На заході ще біліла смужка останніх променів, ще вгадувалося Сонце, а потім і вона згасла і все довкола занурилося в зловісну і важку темряву. Рой увімкнув ще один ліхтар і перевірив щиток контрольних приладів. Сигнальні лампочки не сповіщали про наближення будь-якої небезпеки. Георг жорстко потер щоку і вимкнув рацію. Фред раптом зойкнув схопився за комірець, намагаючись його роздерти, мовби його щось почало душити. Янош кинувся до фізика і почав торсати його за лікоть. Обличчя Фреда від натуги налилося кров’ю, він щосили рвонув комірець, захрипів і горілиць повалився на підлогу.

— Там, — показав на ілюмінатор і втратив свідомість.

Янош розтулив його міцно стиснуті губи і силоміць влив з прозорого балончика кілька сіруватих крапель імуностимулюючої рідини. Фред зітхнув жалібно, ледь-ледь покрутив головою, підвівся і втупився на командира. Рой сидів непорушнр і прислухався до шерхоту, що дужчав.

— Закрийте завісою ілюмінатор, швидше! — закричав фізик і закашлявся.

Командир увімкнув коригувальні прилади, ілюмінатор закрило щільними магнітними жалюзями, в кабіні стало враз легше дихати. Георг звірив фосфоруючий циферблат годинника із стрілками на щитку і раптом кинувся до рації. В очах його спалахнули іскринки.

— Сигнали, є сигнали центру! — крикнув, чоло вкрилося холодним потом.

Космонавти мовчки підійшли до рації і мовби закам’яніли.

«Як смеркне, — на поверхню не виходити. Корабель тримати напоготові. Двигуни не вимикати. Спробуємо підняти його за командами з найближчої космічної станції. Уникайте зустрічі…» — зв’язок обірвався зненацька, відчувалося, що надовго.

Георг збагнув одне: на якийсь час простір звільнився від перепон, і останні сигнали центру дійшли.

Командир увімкнув двигуни на сповільнений хід, перевірив комп’ютери, апаратура діяла бездоганно. Він ледь скерував паливо в системі, почалася термоядерна реакція, плазма ожила, миттю створилося витікання з дуже високою швидкістю струменя частинок високих енергій Двигуни тихо гуркотіли. «Здається, все гаразд», — полегшено зітхнув, задоволене розправив плечі і раптом застиг, побачивши, як невідомої сили чудернацький, блакитний струмінь ковзнув по задрапованому ілюмінатору і мовби голкою прошив кабіну. Космонавти з жахом притислися до стінок. Поверхня на спостережному екрані заворушилася, з глибини піщаних дюн виповзали невідомі ще біологам істоти, що нагадували велетенську мурашву.

Командир мимохіть відсахнувся: неподалік ілюмінатора з’явилися могутні, з дивовижними щелепами гуманоїди і спрямували в кабіну паралізуючий тіло, холодний і жорстокий промінь очей. В них була порожнеча, безжалісна, розрахункова. Вони не розуміли страждань, для них вони являлися чужими.

Командир пригадав повідомлення першої експедиції: «Коли мешканці з інших світів потрапляють в дюни, втрачають розум, не володіють собою, припиняють опір, перетворюються в справжніх роботів, позбавлених будь-якого мислення, і виконують лише волю інших». Георг спробував піднятися, мозок розривався від неймовірного болю, ноги тремтіли: хтось мовби телепатував і наказував: «Негайно відчинити дверну нішу!» Фізик, що сидів похмурий і, здавалося, більше не володів собою, напружився дужче, страх охопив його сильніше, в кабіні з’явилися невідомі чорні і холодні тіні. До дверної ніші хтось повільно і безшумно підкрався, почувся вкрадливий шурхіт, мовби люк хтось намагався відчинити.

Настала ніч, на небі жодної зірки, лише дюни висвічували пучками гіпнотизуючих і холодних, розсудливих очей. Фред, скорившись невідомим ще досі наказам, повз до пульта керування. Обличчя було охоплене жахом, вираз його нагадував божевільного.

Біля дверей, хапаючись за горло, корчився від болю лікар. Промінь очей гуманоїдів пронизував його мозок сильніше, паралізував тіло. Захисту практично не існувало. Розум створінь заволодів розумом людини, злився з ним і перетворив його в єдине гіпнотизуюче море. За космонавтами, що ховалися за приладами, вчинили справжнє полювання.

Фізик вчепився за пульт, гуманоїди керували ним повністю. Лікар схопився за дверну нішу і подумки намагався втекти з корабля в дюни. Георг збоку ще дивився в ілюмінатор, не в силі відвести погляд від жахливого і потворного чудовиська. «Якась галюцинація, — блискавицею обпекло раптом мозок, трохи прояснився розум. — Будь-що взяти себе в руки, не підкорятися чужим наказам і розуму!».

Рой стиснув руки так, що захрустіли пальці. Серед ефірного клекоту штурман раптом почув голос Планети, що зненацька увірвався до простору чужої зірки. «Негайно скерувати парус-дзеркало, увімкнути магнітний захист. Команда на підняття негайно…» З піщаних дюн виповзали все нові чудовиська, їх чіткий стрій щільніше оточував корабель. Від щелепів на стінках корабля з’явилися глибокі вм’ятини. Георг, не втрачаючи ні секунди, ударив фізика по руках і подав коректувальні сигнали. Екран миттю спалахнув, оживали системи, стрілки на приладах злегка тремтіли. Штурман відступив за край пульту і знову натиснув клавішу, повільно піднімалася захисна магнітна стіна. Потужний і вузенький лазерний пучок непомітно торкнув надійно вмонтований біля верхнього люка парус. Командир увімкнув невеличкий відбивач хаотичних частинок, і тепер вони не досягали вже стінок корабля. Магнітне поле дужчало. Гіпнотизуючі промені очей потвор не мали вже такої велетенської сили і, натикаючись на магнітну перепону, згасали. Руки командира точно і швидко за наказами центру торкали одну за одною клавіші біля екрана, в систему подалася антиречовина, двигуни гуркотіли сильніше, системи підкорялися сигналам Планети. Магнітна стіна огорнула корабель і легко відштовхнула пучки світла, що їх надсилали гіпнотизуючі створіння. Тепер не відчувалася болісна сила гіпнозу. Янош потер скроні і трохи відхилив жалюзі.

— Швидше звідси, з цього хаотичного, безладного жаху, швидше до простору, до зірок.

Двигуни заревли, здійнялася велетенська хмара піску, розкидаючи навкруги гуманоїдів. Електронні прилади одну за одною подавали команди на системи.

З ілюмінатора кабіни було видно, як внизу хмарами клубочився пісок, в дюни поспішно відступали полчища потвор, шквалистий вітер перекидав крайніх, роздирав щелепи, піднімав у повітря. Стрій гуманоїдів порушився, вони намагалися скоріше зануритися у розпечений пісок. Системи діяли бездоганно. Ось корабель здригнувся, ледь-ледь хитнувся і легко відірвався від поверхні. Командир глянув на прилади: тепер можна було розганяти корабель до