Джованні Боккаччо - Про славних жінок

є настільки цілеспрямованим, щоб зопалу не вийти за рамки розпочатого твору? Сподіваюся, що читач пробачить; тож повертаємося до місця, звідки я відхилився.

Бездиханній Дідоні справили величний похорон, який лиш було можна, віддали не те що людські, але й Божественні почесті, сльози і жалоба були на лицях усіх громадян. Допоки Карфаген існував, її вшановували вівтарями й храмами, приносили особливі жертви: не лише як їхній загальній матері й цариці, а як чудовому божеству, що постійно їх захищає.

43. Нікавла, цариця Ефіопії

Нікавла,[87] як я зміг довідатися, була уродженкою далекої варварської Ефіопії. Вона щонайбільше заслуговує згадки насамперед через те, що хоча й народилася серед неосвічених людей, все ж вирізнялася блискучими манерами.

Якщо вірити древнім, вважалося, що коли династія фараонів занепала, Нікавла, нащадок тієї чи іншої гілки, стала видатною царицею ефіопів, єгиптян і, як багато хто стверджує, навіть арабів. Її царські палаци були на острові Меро, найбільшому на Нілі; говорять, що вона володіла такою неймовірною кількістю скарбів, що перевершила майже всіх смертних.

Читаємо, що Нікавла, незважаючи на всі насолоди, що дає багатство, не присвятила себе дозвіллю і жіночим ніжностям, а зовсім навпаки; хоча й не знаємо, хто був її наставником, та все ж дивуємося її неймовірній обізнаності в природничих науках. Святе Письмо, засвідчуючи існування Нікавли, також вказує на цей факт.

Говорять, що Нікавла, про яку Писання згадує як про Шеву, почувши вчення Соломона, яке процвітало в той час, була зачудована його славою, що заполонила весь світ. Зазвичай немудрі люди вважають це неважливим, бо навіть не схвалюють. А Нікавла не тільки захопилася цим вченням, а не вагаючись вирушила з Меро, зі свого чудового царства, що майже в іншому кінці світу, через Ефіопію та Єгипет узбережжям Червоного моря та арабськими пустелями з величезним ескортом, неймовірною пишнотою і царською челяддю до Єрусалима, щоб особисто почути це вчення. Сам Соломон, найбагатший з усіх царів, був вражений такою величчю.

Він прийняв її з найбільшими почестями; і коли Нікавла поставила Соломонові кілька запитань і уважно вислухала відповіді, то відкрито визнала, що мудрість Соломонова значно перевершує і його славу, і можливості людського мислення. Без сумніву, здобута ця мудрість не навчанням, а Божим даром. Відтак передала йому чудові дарунки: говорять, що серед них були деревця, котрі видихають бальзам. Згодом Соломон наказав посадити їх неподалік Асфальтового озера і старанно доглядати за ними. У відповідь Нікавла також отримала подарунки і з почестями повернулася на батьківщину.

Дехто стверджує, що цю жінку можна ототожнювати з Кандацією, відомою царицею міста Меро. Від її імені єгипетських царів упродовж довгого часу називали кандаками, а не фараонами, як їх називали до того.

44. Памфілія, донька Платея

Памфілія, як я довідався, була жінкою грецького походження. Хоча вічність приховала, з якої місцевості вона походить, та все ж залишила ім’я її батька: знаємо, що Памфілія була донькою чоловіка на ім’я Платей. Ця жінка, хоча й не має високих титулів, усе ж долучилася до загального блага республіки, і тому не слід позбавляти її своєї частини хвали. Не важливо, наскільки згодом це видається легко, але ніхто ще не довідався нічого нового, не залучаючи сили свого мислення і не порівнюючи славу з якістю.

Достовірні джерела повідомляють, що Памфілія перша навчила збирати бавовну з кущів, очищати її гребінцем від бруду, і вже очищену накладати на прядку й висновувати нитку, а з неї ткати; отже, саме вона винайшла застосування бавовни, досі невідомого матеріалу. Цей винахід – лише приклад, який демонструє великий талант Памфілії також в інших справах.

45. Рея Ілія, діва-весталка

Рея Ілія колись поміж італійців славилася своїм знатним походженням. Її родовід бере початок від Сильвіїв, династії царів Албанії та нащадків Енея, визначного вождя троянців. Була вона донькою Нумітора, видатного царя з династії албанських правителів.

Коли Рея була ще маленькою, склалося так, що Амулій, молодший брат Нумітора, засліплений прагненням влади, порушив народний закон і силою позбавив Нумітора влади. Однак жорстоко повестися з Нумітором перешкодило йому почуття братерства: він вдовольнився лише тим, що вислав брата якнайдалі в сільську місцевість і полишив на самоті, усунувши його від справ. Лавза, малого сина Нумітора, жорстоко і підступно прибрав як наслідника престолу, однак зберіг Ілію, яка була ще маленькою дівчинкою. Але щоб у неї не було навіть найменшої надії на заміжжя і на потомство, віддав її до дів-весталок, змусивши сповідувати довічну дівочість.

Коли ж вона доросла до старшого віку, Венера з невідомої причини запалила її почуття: Рея скуштувала чоловічих обіймів, і розплата не забарилася. Завагітнівши, одночасно породила Ромула і Рема, засновників міста Рима. За цей злочин, дарма що жінка була царської крові, давній закон і царський наказ велів закопати її живцем, а дітей кинути напризволяще. Заледве тіло встигли закидали землею, видатні вчинки її синів піднесли ім’я жінки до найвищих вершин слави, а також зробили шанованим для нащадків те, що жорстокий правитель намагався зруйнувати, прикриваючись святим законом.

Подумки уявляючи собі цей випадок, бачу святі одежі та плащі монахинь, якими вони постійно прикривають потаємне кохання, і не можу не сміятися з безумства деяких людей. Адже є й такі, що з жадібності відбирають частину приданого у своєї доньки чи, прикриваючись віруванням, силою віддають своїх маленьких або навіть уже старших донечок до монастирських келій – не знаю, як правильніше сказати: закривають чи засуджують. Говорять, що присвячують дівчину Богові, аби її молитвами покращити свої власні справи та щоб заробити почесне місце після смерті для себе самого.

Наскільки це смішно і глупо! Адже не відають, що жінки на дозвіллі служать Венері та жахливо ненавидять публічних блудниць, прагнучи перебратися зі своєї келії у їхні кімнатки. Споглядаючи мирські вінчання, різні одежі та прикраси, танці та дні святкувань, розуміють, що самі ніколи не матимуть усього цього; тому й гірко плачуть, що входять у це життя незаміжніми. Подумки проклинають свою долю, душі батьків, свій одяг та келії. Ніде інакше не шукають вони втіхи для своїх сердець, як у вимислюванні способу вирватися зі своєї клітки чи хоча б провести туди коханців, прагнучи потай здобути вдоволення, оскільки відкрите подружжя їм заборонили.

Саме такими є (не скажу, що у всіх, однак у більшості) молитви до Бога, що возносяться у висоти – на хвалу тим, хто вкинув дівчат у карцер. Які нещасні батьки, родичі та всі ті, хто вважає,