Микола Гоголь - Ревізор

т о н і в н а. Кохання! Я не розумію кохання... Я ніколи й не знала, що таке кохання... (Відсуває стілець).

Х л е с т а к о в. Чого ж ви відсуваєте свого стільця? Нам краще буде сидіти близько одне до одного.

М а р і я А н т о н і в н а (відсуваючись). Навіщо ж близько? однаково й далеко.

Х л е с т а к о в (присуваючись). Чого ж далеко? однаково й близько.

М а р і я А н т о н і в н а (одсувається). Та до чого ж це?

Х л е с т а к о в (присуваючись). Але ж це вам здається тільки, що близько: а ви уявіть собі, що далеко. Який би я був щасливий, панночко, якби міг пригорнути вас у свої обійми.

М а р і я А н т о н і в н а (дивиться у вікно). Що це там, начебто полетіло? Сорока чи яка інша птиця?

Х л е с т а к о в (цілує її в плече й дивиться у вікно). Це сорока.

М а р і я А н т о н і в н а (підводиться з обуренням). Ні, це вже занадто... Зухвалість така!..

Х л е с т а к о в (затримуючи її). Вибачте, панночко: я це зробив з кохання, справді, з кохання.

М а р і я А н т о н і в н а. Ви вважаєте мене за таку провінціалку... (Силкується піти).

Х л е с т а к о в (далі затримуючи її ). З кохання, справді, з кохання. Я так тільки, пожартував: Маріє Антонівно, не гнівайтесь! Я ладен навколішки у вас просити пробачення. (Падає навколішки). Простіть же, простіть. Ви бачите, я на колінах.

Ява XIII

Ті самі й Анна Андріївна.

А н н а А н д р і ї в н а (побачивши Хлестакова на колінах). Ой, який пасаж!

Х л е с т а к о в (підводячись). А, чорт забери!

А н н а А н д р і ї в н а (до дочки). Це що значить, панночко? Це що за вчинки такі?

М а р і я А н т о н і в н а. Я, мамуню...

А н н а А н д р і ї в н а. Іди геть звідси! чи чуєш, геть, геть! І не смій показуватись на очі. (Марія Антонівна виходить у сльозах). Вибачте, я, скажу вам, так безмежно здивована...

Х л е с т а к о в (набік). А вона теж дуже апетитна, дуже непогана. (Кидається навколішки). Пані, ви бачите, я палаю від кохання.

А н н а А н д р і ї в н а. Як, ви на колінах? Ох, встаньте, встаньте, тут підлога завсім не чиста...

X л е с т а к о в. Ні, на колінах, неодмінно на колінах, я хочу знати, що мені судилось, життя чи смерть.

А н н а А н д р і ї в н а. Але дозвольте, я ще не розумію цілком значення слів. Якщо не помиляюсь, ви робите декларацію36 щодо моєї дочки.

Х л е с т а к о в. Ні, я закоханий у вас. Життя моє на волоску. Якщо ви не увінчаєте незмінне кохання моє, то я недостойний земного існування. З полум'ям у грудях прохаю руки вашої.

А н н а А н д р і ї в н а. Але дозвольте сказати: я так би мовити... я замужем.

Х л е с т а к о в. Цe нічого! Для кохання нема різниці; і Карамзін сказав: "Закони засуджують"37. Ми підемо в холодок струмків... Руки вашої, руки прошу.

Ява XIV

Ті самі і Марія Антонівна вбігає раптом.

М а р і я А н т о н і в н а. Мамуню, татуньо сказав, щоб ви... (Побачивши Хлестакова на колінах, скрикує): Ой, який пасаж!

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, чого ти? до чого? нащо? Що за пустотливість така! Раптом убігла, як очамріла кішка. Ну, що ти знайшла такого дивного? Ну, що тобі на думку спало? Справді, як дитина яка-небудь трилітня. Не схоже, не схоже, зовсім не схоже на те, щоб їй було вісімнадцять літ. Я не знаю, коли ти будеш розважніша, коли ти поводитимешся, як годиться благовихованій дівиці; коли ти будеш знати, що таке хороші правила і солідність у вчинках.

М а р і я А н т о н і в н а (крізь сльози). Я, справді, мамуню, не знала...

А н н а А н д р і ї в н а. У тебе вічно якийсь протяг розгулює в голові; ти береш приклад з дочок Ляпкіна-Тяпкіна. Чого тобі дивитись на них! не треба тобі