Марина Рибалко - Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг

Але Король не дав йому договорити:

— Я запитав цю панну, а не тебе, Сніг. І взагалі, річ не в тім, що вона тут у час, коли я не приймаю відвідувачів. Ще жоден іноземець не наважувався посадити свого дракона на подвір’я перед палацом! До речі, дівчинко, як вас звати?

— Марічка, — вона намагалася говорити чітко і впевнено. — Я прилетіла сюди, щоб просити вашої допомоги. Я не знала, що не маю права тут приземлитися. Річ у тім, що мені може допомогти лише хтось із Вищих, лише Король.

— Он як? — коротко посміхнувся Мороз, проте посмішка також здавалася не надто привітною. — І якої ж допомоги ти хочеш, Марічко? Сподіваюся, я можу говорити «ти» маленькій дівчинці?

— Так, звичайно. Мені необхідно повернутися додому, в Реальність.

— Реальність? — перепитав Король, хоч, звісно, добре почув це слово. — І ти вважаєш, що я можу тобі допомогти?

— Так було написано в одній книзі: Вищі можуть самі переміщуватися туди і брати з собою людей, — пояснила Марічка.

— В одній книзі! Ти навіть не знаєш, хто її написав?

— Не пам’ятаю…

— Гаразд. Припустимо, ти і є та дівчинка з Реальності, що якимось чином потрапила до Червоного Короля. Я не питатиму, чому він сам не допоміг тобі повернутися додому. Пропоную пожити якийсь час у моєму палаці. Я мушу все обміркувати.

Кімната, де оселилася Марічка, була простора й ошатна. Меблі, напевне, виготовляли видатні майстри. Сріблясто-блакитні шафи, велике ліжко, овальний стіл і крісла, вкриті білими мереживними тканинами, здавалися занесеними снігом десь посеред зимового поля. А вікна були круглими, як ілюмінатори. Марічці тут сподобалося, але ж як холодно! Навіть плащ Вогню не достатньо зігрівав, а її бідні ніжки у легких черевичках, здавалося, от-от повідмерзають! Зуби стукотіли. Сніг помітив це і сказав:

— Пропоную тобі заховатися під ковдру і поспати, а я тим часом подбаю про теплий одяг для тебе. До того ж, ти, напевне, втомилася з дороги.

— Ой, а моєму драконові також потрібно якось зігрітися! У вас не знайдеться для нього хоч більш-менш теплого приміщення?

Хлопець відповів, ніби вибачаючись:

— У нас взагалі немає теплих приміщень. Але в нас є теплі тканини, хутра, ковдри. Я щось придумаю, обіцяю тобі!

Він посміхнувся і вийшов з кімнати. Марічка залізла на високе ліжко і вкрилася з головою. Спочатку ковдра була холодною, але невдовзі під нею стало тепло й затишно. Дівчинка прокинулася лише наступного дня по обіді. Напевне, ще ніколи так довго не спала.

«Як же примусити себе підвестися, вилізти з-під ковдри? Адже у кімнаті так холодно!» — подумала Марічка і з жалем поглянула на свої черевички.

І що вона побачила! Поруч із черевичками стояли біленькі чобітки, хутряні зовні і всередині. А на тім кінці ліжка, в ногах, лежали шубка, рукавички, шапка й шарф. Дівчинка швидко вдяглась і визирнула з кімнати.

Сходами вниз уже біг Принц. Він просто випромінював привітність і доброзичливість.

— Ти вже прокинулась! Ходімо погуляємо?

Діти пішли до будівлі, де розташували дракона.

— Кульбабко! — радісно гукнула Марічка, забігаючи до високого світлого приміщення.

Кульбабка підняв голову і тихенько прогудів своє драконяче привітання. Він лежав, укритий купою величезних ковдр і важко дихав, голос у нього був хрипкий. Марічка в розпачі поглянула на Принца:

— Бідолашний Кульбабка хворий! Як його вилікувати?

— Думаю, драконові Вогню не місце в Білій Столиці. Він може тут не вижити.

— Не вижити?! — повторила Марічка. — Тоді я маю повернути його Вогню.

— Так, я думаю, це буде краще. Йому б лише долетіти до осінніх земель, а там уже тепліше, далі буде легше. А в Червоному Королівстві його швиденько вилікують.

Марічка замислилась. Вона боялася, що дракон може не долетіти навіть до осінніх земель. І от вона наважилася запропонувати те, що її більше лякало, аніж здавалося розумним:

— А що як викликати Червоного Короля, щоб він забрав Кульбабку?

Блакитні очі Принца зробилися широкими від здивування:

— Ти що! Такого тобі ніхто не дозволить. Якби батько це почув, він би так розсердився! Може б, навіть допомагати тобі відмовився.

— Чому?

— Там, де він, сніг тане. Коли він поруч, я стаю слабким і безсилим, мало не помираю. Так було завжди. Тому батько проти нього.

Марічка обійняла Кульбабчину голову:

— Мій маленький! Бідолашний! Як же нам діяти? Чи зможеш ти долетіти?

Дракон опустив вії, це мало означати «так». Отже, Марічка відіслала Кульбабку додому, в палац Вогню. Він сумно озирався, але розумів: так потрібно.

Коли жовта цяточка зникла в засніженому небі, дівчинка раптом відчула себе слабкою і беззахисною. Мороз не дав ще відповіді на її питання, ні погодився, ні відмовив. І які його справжні наміри — невідомо.

Принц Сніг був тут єдиним, кому Марічка довіряла і на чию підтримку розраховувала.

Вони довго гуляли галереями і садами льодових фігур, багато розмовляли, а іноді просто ходили поруч мовчки. І Марічка вирішила розпитати в хлопчика, чи збирається Білий Король перенести її до Реальності.

— Чесно сказати, не знаю, — відповів Сніг. — Батько суворий, і до чужоземців ставиться