Кірстен Бойє - Скоґландія

— Слухай, Йоасе! Перекажи Ліронові, що я в дорозі до вас. Нехай сховає мене! Я… я не можу…

У слухавці тихенько клацнуло й пролунали гудки. Монет не вистачило.

Діставатися до того кварталу найпростіше буде, мабуть, в обхід міста. Ті висотні будинки з очей не згубиш: у темряві їхні вікна світяться, мов мозаїка з вогнів, на всю околицю. І за одним із тих вікон мешкав Лірон.

— Готово, — сказала гримерка. — Тут, по суті, майже й не було чого робити! — Вона обернулася до вікна, біля якого, спершись на підвіконня, стояла пані Тяркс і спостерігала за ними. — Просто неймовірно! Якби не оці темні коси, можна було б подумати…

— Дякую, ви попрацювали дуже добре, — кинула Тяркс. Її слова пролунали так, ніби вона вже прощалась.

Гримерка ще раз схилилася над Ярвен і поправили пасмо на перуці.

— А навіщо?.. — почала вона. — Для чого?..

— Ми вже пояснювали вам, що це має бути сюрприз для принцеси на її день народження, — сказала Тяркс, і в її голосі Ярвен злякано почула нотку, яка нагадувала погрозу. — Ми зобов’язали вас додержуватися цілковитого мовчання. Ви ж знаєте, порушення обіцянки, даної королівському дому, — це однаково що державна зрада, і карають за це, як за державну зраду.

— Я ж бо зовсім не мала наміру… — промовила, здригнувшись, гримерка, промовила радше ображено, ніж настрахано.

Коли вона пішла, Ярвен обережно підвелася. Перука була тіснувата й незручна, і Ярвен просто не уявляла собі, як цілий день отак ходитиме. У перуці було парко вже тепер.

— Можна мені вже?.. — спитала вона.

Тяркс кивнула головою, і Ярвен підійшла до туалетного столика з великим трельяжем. Вона відчувала, як від хвилювання у грудях їй стугонить серце.

Гримерка зробила не багато. Вищипала Ярвен брови, допомогла вставити в її карі очі блакитні контактні лінзи й, раз у раз похитуючи головою, натягла перуку.

— Неймовірно! — все мурмотіла вона, припудрюючи обличчя Ярвен світлою пудрою. — Просто неймовірно! Якби не оці твої темні коси… можна було б подумати, що ви — близнючки!

— На те ж ми все це й робимо! — нетерпляче кинула Тяркс. — Принцеса, безперечно, буде вражена.

«Як же до ладу вона бреше!» — подумала Ярвен.

Гримерка ще дала їй пару черевичків на таких високих підборах, що мама запевне заборонила б їх узувати. («Ходити на високих підборах шкідливо для хребта, особливо коли дівчина ще росте».)

— Розумієш, ти трохи нижча від неї, — пояснила гримерка. — Наскільки я знаю, сантиметрів на п’ять. А високі підбори, крім того, відразу роблять тебе ще й стрункішою. Річ у тім, що принцеса трішечки… худіша за тебе. — Вона всміхнулась. — А загалом… тебе можна прийняти за її близнючку!

Це саме могла тепер сказати і Ярвен, поглядаючи на себе в дзеркало. Пані Тяркс поставила на туалетний столик перед гримеркою великий знімок принцеси: струнка дівчина років чотирнадцяти з сумними очима й білявими косами аж до пояса. Ярвен ніколи не подумала б, що й сама може мати такий вигляд; більшої різниці між двома дівчатами вона собі навіть не уявляла. Одначе тепер із дзеркала на неї дивилося принцесине обличчя, все ще, звичайно, трохи темніше й ледь-ледь повніше. І без отого смутку в очах, від якого в Ярвен, коли вона побачила цей знімок уперше, стислося серце.

— Я схожа… на неї! — прошепотіла Ярвен і злякано втупилася в Тяркс.

Та відійшла од вікна, стала поруч із Ярвен біля туалетного столика й нетерпляче промовила:

— Звичайно, схожа. Тільки не по-справжньому. Хіба ти не пригадуєш, який вигляд мала досі? Але тепер ти, сподіваюся, розумієш, чого здатна досягти своїм мистецтвом досвідчена гримерка. — Вона поклала руку на плече Ярвен. — Віце-король чекає в бібліотеці. Мені страх як цікаво, що він скаже.

Ярвен устала й рушила вслід за Тяркс коридорами в те крило маєтку, де ще не була. Тяркс відчинила високі, білі з позолотою двері й сказала:

— Ваша королівська високосте, Больштреме, ось та дівчина.

Ярвен виступила на крок уперед. Режисер стояв за громіздким кріслом, прихилившись до стіни, яка до самої стелі була заставлена полицями з книжками; у самому кріслі сидів чоловік, якого Ярвен тут іще не бачила. Він був засмаглий, а його ще молодяве обличчя дивно контрастувало зі сріблясто-білим чубом. Коли чоловік підвівся, дівчинка побачила, що зростом він на півголови нижчий від режисера.

— Доброго дня, — прошепотіла Ярвен.

Мама вчила її чого завгодно, Ярвен уміла повестися майже в будь-якій ситуації, але як розмовляти з королями й віце-королями мама їй не казала.

Віце-король ступив крок уперед і розпростер руки, так наче хотів притиснути Ярвен до себе.

— Малено! — вигукнув