Робер Мерль - Тварина, обдарована розумом

собою фотоапарати. Групи змінюватимуться через кожні дві години… Ось розклад чергувань, — провадив далі Севілла, дістаючи з кишені папірець. — З 18 години до 20: на поверхні — Сьюзі, біля ілюмінатора — Пітер; з 20 години до 22: на поверхні — Майкл, біля ілюмінатора — Лізбета; з 22 години до 24: на поверхні — Меггі, біля ілюмінатора — Боб; з 0 годин до 2: на поверхні — Арлетта, біля ілюмінатора — я; з 2 години до 4: на поверхні — Сьюзі, біля ілюмінатора — Пітер. Так чергуватимемо аж до полудня, але, можливо, нам доведеться продовжити й далі це чергування. Меггі, почепіть розклад чергування на дошку.

Він зробив паузу й запитав:

– Є якісь зауваження?

Сьюзі підняла руку, й Севілла по-дружньому зиркнув на неї. Вона разом з Майклом і Арлеттою складала найголовнішу трійку в їхньому загоні. Сьюзі була марна, білява дівчина, з своєрідним гармонійним профілем, від якого віяло б снобізмом і холодком, коли б не отой вираз її очей, що світилися дивною чесністю.

— Я гадаю, — озвалася вона, — що стрічки для перезарядження кінокамер і магнітофонів приготовлені?

— Я доручив Пітерові зайнятися цим.

— А Пітер уже зайнявся цим, — відказав Пітер.

Він подивився на Сьюзі посміхаючись, і вона також усміхнулася йому. Відтак Лізбета заговорила з гнівною ноткою в голосі:

— Я помітила, що кожна група складається з хлопця й дівчини…

— А чом би ні? — спитав Севілла, звівши вгору свої густі чорні брови.

– І як. правило, ви доручили дівчині стояти на поверхні, а хлопцеві — біля ілюмінатора.

— Щодо вас, то це не зовсім так. Я вас, Лізбето, посадив біля ілюмінатора.

— Але це так щодо решти трьох дівчат, — відказала Лізбета таким тоном, ніби звинувачувала Севіллу.

Севілла глипнув на свого папірця.

— Так, це правда. Ну й що ж?

— Пост біля ілюмінатора відповідальніший, ніж на поверхні. І я запитую в себе, чи ваш вибір не продиктувався антижіночим передсудом.

— О, я не думаю, — заперечив Севілла. — Я навіть не підозрював, що в мені криється подібний передсуд. Я мусив доручити хлопцям і собі варту біля ілюмінатора, бо там вона обтяжливіша, ніж на поверхні.

— У такому разі, — озвалася Лізбета, — навіщо ви мене посадили біля ілюмінатора?

— Невже ви, Лізбето, одночасно докорятимете мені в антижіноцтві за те, що я трьох дівчат посадив на поверхні, й у тому, що я став анти-Лізбетою, бо посадив вас біля ілюмінатора? Треба вибирати.

Всі засміялися, а Лізбета сказала:

— У такому разі я повторюю своє запитання: чому ви тільки мене з дівчат посадили до ілюмінатора?

Севілла підняв обидві руки вгору й нетерпляче відповів:

— Але ж я не знаю, цілком випадково.

— У психології, — цікорила Лізбета, — немає випадковостей, є тільки підсвідомі рушійні сили.

— Що ж, — втрутилася Арлетта, — скажімо, містер Севілла посадив вас біля ілюмінатора, підсвідомо зваживши на ваші атлетичні якості.

Знову всі засміялися. Лізбета докірливо глянула на Арлетту, очі її залили сльози, вона відвернула голову й примхливо замовкла. Севілла пильно якусь мить дивився на неї, відтак озирнув увесь загін і промовив:

— Безумовно, якщо ви бажаєте зробити якісь зміни в складі груп, я не перешкоджатиму.

— Я нічого не маю проти складу груп, — відказала Лізбета. — Мені зовсім байдуже, з ким я буду — з X, Y чи Z.

Вона обернулася спиною до товаришів і дивилася на барак, начеб її зовсім не цікавило те, що мало відбуватися в басейні.

Всі промовчали, а Севілла повів далі:

— Перше як опустити цю молоду даму в воду, я хочу додати ось що: не примушуйте себе говорити офіційним і пишномовним тоном, знаючи, що ваші спостереження записуються на магнітофонну стрічку. Висловлюйтеся якнайприродніше і якнайвільніше. Кажіть усе, що хотіли б сказати. В усякому разі ці бобіни нікуди з нашої лабораторії не підуть. І якщо пізніше ми здійснимо письмовий запис, то зможемо зробити необхідні скорочення. Зрештою, все, що ми робимо зараз, — це вивчення поведінки дельфінів, і воно цілком можливе, якщо мимовільний запис одного з нас дасть щось для нашого аналізу. Ну, Майкле, починайте. Час представити Іванові його майбутню дружину.

— Ви не сказали нам її імені, — нагадала Меггі.

— Правда! — сплеснув у долоні Севілла.

Він озирнувся навколо себе й, усміхнувшись, мовив:

— Лізбето, щоб довести, що не існує змови проти вашої статі чи вас самих, я прошу вас охрестити Іванову дружину.

Лізбета крутнулася на каблуках і обернулася до нього обличчям.

— Ви так говорите, — відповіла вона з прикрістю, — ніби я страждаю хворобою переслідування.

— О, зовсім ні! — заперечив Севілла. — Я зовсім не так витлумачив ваші зауваження.

— Тоді як ви їх витлумачили? — запитала вона з викликом.

Севілла підняв угору руки:

— Я їх зовсім не тлумачив!

Запала тиша. Меггі виставила вперед своє важке рум’яне обличчя й енергійно сказала:

— Лізбето, не починай усе знову. Бідолашна тварина чекає, поквапся дати їй ім’я.

— Назвемо її Бессі, — сказала Лізбета сумовито.

* * *

Магнітофонний запис спостережень за Іваном і Бессі з поверхні й через ілюмінатор перед тим, як професор Севілла зробив деякі скорочення. 6 травня 1970 року й ніч з 6 на 7 травня.

Сьюзі. Говорять з поверхні, 18 годин 5 хвилин. Коловорот опускає Бессі в воду. Іван не ворушиться, Майкл спускається в воду й виймає бокові плавники з отворів, зроблених у полотні нош. Бессі не пручається. Вона спокійна й більше не виявляє страху.

Пітер. Говорять від ілюмінатора. 18 годин 10 хвилин. Алло, Сьюзі, ти чуєш мене?

Сьюзі. Так.

Пітер. Я бачу Бессі чудово, але ж де Іван? Його немає в моєму полі зору.

Сьюзі.