П'єр Буль - Міст на річці Куай

бути на місці, щоб запобігти сутичкам між полоненими і японцями — а такі сутички неминучі… Якби ви побачили тих конвоїрів, сер! Ну, вдягнені мавпи, та й годі! Ходять набундючені, як індики, анічогісінько в них людського… Полковник Ніколсон, той зберігає дивовижну гідність. Справжній командир, сер.

— Треба мати неабиякий авторитет і рідкісні чесноти, щоб за таких обставин підтримувати дух своїх солдатів, — сказав Шірс. — Я скидаю перед ним капелюха!

Того дня, коли він розглядав табір, Джойса вразило ще багато дечого. Тому він провадив далі свою розповідь, бажаючи поділитись із Шірсом та Варденом усім, що він там відкрив і що викликало його подив.

— Я бачив, як один полонений з віддаленої групи перейшов через міст, щоб побалакати з полковником. Не дійшовши кілька кроків, він зупинився й виструнчивсь — у своєму химерному вбранні, власне, майже голий. І знаєте, це було не смішно. Конвоїр-японець почав горлати й вимахувати рушницею, бо той полонений, як видно, залишив свою групу без дозволу. Полковник Ніколсон тільки глянув на конвоїра, — я нічого не пропустив з тієї сцени, — і японець ураз відступив. Неймовірно!.. Та й це ще не все: уже надвечір на міст прийшов японський полковник — певно, Сайто, про якого нам казали, як про страшенного грубіяна. Так от, — я не брешу сер, — він підійшов до полковника Ніколсона неначе запобігливо… атож, саме запобігливо. Деякі ознаки були такі виразні, що помилитися годі. Полковник Ніколсон козирнув перший, а японець поквапливо відповів йому… навіть трохи боязко, я добре бачив! Потім вони пішли поруч, ніби прогулюючись. І Сайто мав вигляд підлеглого, що вислуховує накази. Як я тішився, спостерігаючи цю картину, сер!

— Не скажу, щоб і мені таке не подобалося, — пробурмотів Шірс.

— За здоров’я полковника Ніколсона! — раптом вигукнув Варден, підносячи свою склянку.

— За його здоров’я, Вардене, а також за здоров’я тих кількасот бідолах, які через цей клятий міст мусять жити в такому пеклі.

— А все-таки шкода, що полковник не зможе нам допомогти.

— Може, й шкода, але ж ви знаєте наші засади, Вардене. Ми повинні діяти самі… Отож повернімося до мосту.

Вони повернулися до мосту й балакали про нього цілий вечір, пильно вивчали Джойсові шкіци, щохвилини звертаючись до нього за поясненнями якоїсь деталі, і Джойс відповідав без вагання. Молодий офіцер міг би з пам’яті накреслити будь-який елемент споруди й показати кожний вир на стрижні річки. Потім узялися до обговорення накресленого плану, склали список усього потрібного для операції, зваживши на найдрібніші деталі й намагаючись передбачити всі несподіванки, що могли виникнути в останню хвилину.

Потім Варден вийшов у другу половину хижі, щоб прийняти по рації шифровані донесення.

— Сер, — після деякого вагання почав Джойс, — з-поміж нас трьох я найкращий плавець і вже знаю місцевість…

— Там побачимо, — урвав його Шірс. — А зараз вам треба відпочити…

Джойс ледве тримався на ногах. Шірс зрозумів це аж тоді, коли побачив, як він, заточуючись, пішов до ліжка.

Весь третій день своєї рекогносцировки Джойс пролежав у чагарях, стежачи за мостом, а вночі вирушив у поворотну путь. Подолав він її за один перехід, зупиняючись тільки для того, щоб попоїсти.

— Вам треба відпочити, — повторив Шірс. — Нема чого так надриватися дочасно. Нам ще знадобляться всі ваші сили. Навіщо ви так поспішали назад?

— Міст, мабуть, буде закінчено за неповний місяць, сер…

Джойс заснув одразу, так і не змивши з обличчя фарбу, якою загримувався, вирушаючи в розвідку. Шірс тільки стенув плечима, але не зважився його будити. Залишившись на самоті, він замислився над розподілом ролей у тій грі, що мала розігратися в долині річки Куай. Він ще не дійшов ніякого рішення, коли повернувся Варден і подав йому кілька розшифрованих повідомлень.

— Схоже, наш час наближається, Шірсе. Повідомлення з центру: залізниця майже на всьому протязі закінчена. Рух почнеться десь за п’ять-шість тижнів. Перший ешелон буде навантажений солдатами, офіцерами та генералами. Таке собі невеличке свято… Повезуть також чимало боєприпасів. Усе це не так погано. Центр наперед схвалює всі ваші ініціативи й дає вам цілковиту свободу дій. Авіація не втручатиметься. Нас інформуватимуть щодня… А наш хлопчина вже спить?

— Не будіть його. Він заслужив на відпочинок. Так усе розвідати… Як на вашу думку, Вардене, чи можна на нього покластися за всіх обставин?

Варден подумав, перш ніж відповісти.

— Враження справляє гарне. Та поки що важко твердити щось напевне, вам це відомо не гірше за мене. Я розумію, що ви маєте на увазі. Ви хочете знати, чи здатен він за кілька секунд, а може, й швидше прийняти важливе рішення й змусити себе виконати його?.. Але чому ви про це питаєте?

— Він сказав: «З-поміж нас трьох, я — найкращий плавець». І він не хвалився. Це справді так.

— Коли я вступав на службу у підрозділ 316, я не знав, що треба бути чемпіоном з плавання, аби грати головну роль, — пробурчав Варден. — На дозвіллі обов’язково потренуюсь.

— Тут є ще й психологічний момент. Коли я йому цього не дозволю, він може втратити віру в себе і довго буде ні на що не здатний. І потім, як ви кажете, наперед ніколи нічого не знаєш. Він також не знає. І може просто перегоріти, поки йому випаде нагода розкрити свої можливості. Головне тут, безумовно, те, що він має стільки ж шансів виконати завдання, як і ми… І навіть більше. За кілька днів ми вирішимо все остаточно. Хочу подивитись, у якому стані він буде завтра. Деякий час з ним не треба балакати про міст… Але мені не подобається, що він так переймається долею полонених. Знаю, що ви зараз мені скажете… Я й сам добре розумію, що почуття — це одне, а акція — зовсім інше. І все ж є