Баса Джанікашвілі - Гра у вoйнушку

Віра ще раз подумала про те, що з кінця січня дві тисячі шостого року чоловік її не цілував. Того року сталася їхня остання і, мабуть, найостанніша сварка. Що було причиною сварки? Віра не раз поверталася до неї думками і проаналізувала кожну деталь. За офіційною версією, причиною стала неувага дружини. За словами Віри, це була необ’єктивна й егоцентрична характеристика. Знаєте, що сталося? Вона готувала уроки з Гівіко і забула попрасувати на ранок сорочки. Ніби й нічого. В перші роки по­дружнього життя подібний конфлікт закінчився б у спальні з вимкнутим світлом. Сьогодні ж майже весь Руставі знає, що Дарчія розлучаються. Віра пам’ятала кожну деталь цього конфлікту. Гурам — жодної. Принаймні, так гадала Віра.

Коли стаття була готова, а сторінка зверстана у власному кабінеті, він брався до антології сімейних сварок. З першої сварки до останньої. Його цікавило, може, він випустив з уваги щось таке, що змусило розлюбити і дружину, і родинне вогнище. Багато деталей, які забулися, він перевіряв з Вірою. Якось так, між іншим.

Врешті Гурам дійшов висновку, що упродовж чотирнадцяти років подружнього життя вони сварилися двадцять дві тисячі двісті три рази. Підбурювачі сварок: Гурам — 60%, Віра — 15%, решта 25% були провокаціями Гівіко. Було використано більше мільйона нецензурних слів, кілька десятків тарілок і чотири гітари (які влучили в ціль). Більша частина сумарної кількості сварок (загалом 22203), точніше 69%, припадала на першу частину їхнього співжиття (тобто на перші три з половиною роки). На наступні два роки припав 21% сварок. На наступні два роки ще менше — 9,99%. І врешті за останні два з половиною роки кількість сварок становила одну. За допомогою цих розрахунків Гурам зрозумів: що частіше вони сварилися, то безболісніше закінчувався конфлікт. Щоправда, цифра вражала (69%), але їхня тривалість коливалася від однієї до п’яти хвилин.

Ще одне спостереження Гурама: що меншою була кількість сварок (наприклад, у випадку 21%), то довше вони тривали. В середньому від п’яти хвилин до сорока п’яти. Самі по собі конфлікти ставали драматичними і більш напруженими. Подолати наслідки таких баталій просто гасінням світла у спальні вже було неможливо.

І врешті, що рідше ставався конфлікт (наприклад, у випадку 9,99%), то складніше було вичерпати його. Яскравий приклад: востаннє вони сварилися два з половиною роки тому, і сьогодні вперше поцілувалися. Звичайно, Гівіко це здивувало, а кого б не здивувало? А ви ще питаєте, чому він здивувався.

На чому ми зупинилися? Так! Гурам поцілував Віру в губи і поглянув у її очі. В цей час підбіг Гівіко і спробував обняти обох батьків маленькими рученятами.

— Ти п’яний? — дружина поглянула на нього з сумнівом у погляді. Але зрозуміла, що Гурам поцілував її не через сп’яніння. Вона зраділа.

— Отлічно, Вєра Юрьєвна, доставай пістолєт, — голосно, аби всі почули, прокричав Гурам.

— Вот здєсь подойдьот, — ще раз гордо зазначив Суркатов.

Заново почалась виснажлива церемонія прощання. Але, як заведено у грузинів, вона була сповнена безмежної огиди. Буває так, що у нас лише одне бажання — попрощатися! Немов від цього поспішного прощання залежить імовірність наступної зустрічі. Ми поводимось так, наче хтось нам щось винен. Але ж росіяни не знають про цю несподівану відразу, що її відчувають грузини при потиску руки?

Вони прощались так само з любов’ю. Так само посміхались, обіймались, плескали рукою по плечу, сміялися, кашляли, поправляли волосся, під кінець цілувалися в губи і голосно казали:

— Прєкрасний вєчєр провєлі.

— Нікогда нє забуду вас, всю смєрть буду помніть.

— Віно отлічноє, нє зря подстрєліл, пацан.

— Ну, єщьо раз…

Потім усе спочатку: прощання, посмішка, обійми, плескання по плечу, сміх, гучні розмови, покашлювання, ось вони поправляють волосся, тягнуться один до одного для поцілунків у губи і врешті-решт опускаються на коліна. П’ять пілотів російської армії стояли на колінах у дворі Дарчія, з руками на потилиці, обличчям до паркану. Ніхто й словом не озивався. Навіть пташка не співала. А комарі? Комарі перестали літати.

Перш ніж події розгортатимуться далі, познайомлю вас із двома пілотами, що впали пізніше. Отже, це Ізмайлов Земут Тумезович — четвертий за рахунком і Сімак Микола Федорович — п’ятий за рахунком, останній збитий пілот.

Хто такий Земут Тумезович Ізмайлов? Це чоловік репресований, чоловік, якого повернули на службу з пенсії, чоловік онуків.

У Земута було важке дитинство, так само як чи не в кожної людини його віку. Його батько був знаним у Петербурзі революціонером. Дуже добрий чоловік, казали, він був схожий на справжнього германця, біляве волосся, блакитні очі і спритний немов кінь — так розповідала мати. Батько Земута вбив двох священиків і скинув тіла з мосту в річку. Через це він змушений був покинути рідне село і сховатися в Петербурзі. Невдовзі прийшла революція, і батько Земута став чекістом. Пізніше його батька розстріляв Сталін, а матір переселив до Казахстану. Втім, повернімось до Земута.

Земут народився у поїзді й зростав в Акмолінську разом з дітьми репресованих батьків. Коли йому було сім років, померла мати, і його віддали до дитячого будинку. В кінці Другої світової війни молодий Земут вступив до військового училища і став успішним курсантом Астраханської авіаційної школи. Реальну військову освіту отримав в Афганістані. За