Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

пояснювали, що в них мало місця. І як усе це на гнома не впливало.

— Вдома не сидить, — скаржилися злопи на гнома. — Цілий день дорогами гасає. Тільки ночувати приходить. А пеньочка віддавати не бажає.

— Отже, дорожнього гнома за сусіду маєте? — співчував Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.

Злопи гірко зітхали.

— От ми й кажемо — днями десь ганяє… Пеньок південний пустує. А у нас місця нема.

Місця справді не вистачало. Відступати злопам не було куди. У пеньочках надто тісно. Схил поритий норами. Зависати в повітрі, ніби комашня, злопи ще не навчилися. Місця злопам справді не вистачало — косогірчик, ну два пеньочки, ну галявина… Ну, там узлісся. Узбіччя. Піщана яма. Порівняно до того, скільки було злопів, місця не вистачало. Харчів теж. Доводилося навіть гравій жерти — так скаржилися злопи. Навіть той шлак, що висипається з вантажівок, мусили вони їсти.

— То ви й шлак трощите? — здивувався Шиворіт-Навиворіт. — Круто!

— Трощимо, — знизав плечима старший злоп.

«Еге», — замислився Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.

— Себто, — вхопив він за крилечко злопа, — значить, якщо шлак вам по зубах, то ви можете жити там, де він є, а не лише при дорозі?

— Як це — не при дорозі? — здивувався той злоп, котрого Шиворіт-Навиворіт зачепив. — А де ж іще їжа може бути?

— Існують місця, — авторитетно заявив Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.

Такі слова завжди звучать авторитетно. Через те, що вони про їжу. Той, хто розповідає вам, що знає, де можна нажертися на дурняк, завжди буде користуватися у вас авторитетом. Втім, Шиворіт-Навиворіт увагою не зловживав, розповідав без пауз:

— Терикони, — почав він перераховувати місця, де їжі для злопів завжди досхочу, — раз. Там шлаку, котрий ви вживаєте, стільки, що кожного окремого злопа можна на цілий окремий терикон садовити. Зоопарк — два.

— Що таке «зоопарк»? — поцікавилася недовірлива злопчиха з кривою пикою (у неї сусідній злоп на нозі стояв).

— Місце, де багато першокласного поживного сміття, — відповів Шиворіт-Навиворіт не лаючись, що його перебивають. — У зоопарку Великі тримають тварин. Там тварини всі разом живуть: слони, нерпи, леви, кролики, лисиці…

— Лисиці? — мало не хором перепитали злопи. — Ні, там, де лисиці, нам не годиться. Далі давай.

— Міські смітники, — вів далі Шиворіт-Навиворіт, — каналізація…

Злопи шепотілися.

— Ага, от іще згадав! — радісно закричав Шиворіт-Навиворіт. — Янтарне поле… — і зареготав. — Ну, хлопці, коли б ви знали, скільки у світі місць, де досхочу їжі! А на териконах шлаку просто завали. Отакенні гори їстівного шлаку, — трусив Шиворіт-Навиворіт відловленого злопа за комірець, — гори харчу.

Злопи пищали від радості, однак Шивороту-Навивороту поки не вірили.

От ви повірили б, якби хто-небудь сказав вам, що знає місце, де лежить гора ковбаси? Хай навіть вареної?

— Пі-пі-пі, — промчало лабіринтами й лазівками злопів. Гори безкоштовної ковбаси усім подобалися. Злопи притьмом зібралися навколо Шиворота-Навиворота — сморід їм не заважав — і налаштувалися слухати. Чому ж задарма не послухати?

Розділ 3
Янтарні мрії

— Якщо вам пощастить на терикон потрапити, — переконливо говорив Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, — там шлаку стільки, що кожен злоп може по сто грамів щодня уминати, і його частка не зменшиться.

— Воно-то так, — недовірливо заперечив котрийсь надто розумний злоп, — але туди ще потрапити треба.

Проте романтики серед злопів переважали. Серед голодних романтиків завжди більше, ніж серед ситих. Злопи всі в основному голодні були й знали, що гарне життя там, де є сміття.

Вони кричали:

— Bay! Гайда на терикони!

— Bay! Вперед на смітник!

— Агов, хлопці, усі на терикон!

— Але туди ще дістатися треба, — і далі гугнявив той, котрий був розумний. Його спершу з’їсти хотіли, а потім вирішили послухати — останнє слово надали.

— Ми ж не сарана, — гугнявив розумник, — ми звичайні осілі злопи… Як ми той твій терикон розшукаємо?

— Жодних можливостей, — пожалкував злоп-старійшина. Він був такий старий, що чурбак у нього репнув не натроє, а на вісім частин. Ото він і підтвердив: — Нє-а, на терикон нам не дістатися…

— Авжеж?! — іронічно спитав Шиворіт-Навиворіт. І запах відповідно іронічно: скислим борщем і розлитим оцтом. — А сусіда вам навіщо? Дорожній гном?

— Правильно! — загомоніли злопи. Про те, що сусіда їм ні до чого, вони знали. З цим вони завжди готові були погодитися. — Нащо нам сусіда?

— Слід його як-небудь вколошкати.

— Та припиніть! — заволав Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. — Я маю на увазі, що в цьому випадку сусід дорожній гном вам більше за все й потрібен.

— Він