Віктор Васильович Савченко - Нестор Махно

с. Дібровка, махновці відступили, опинившись в оточенні з 7 панцерних потягів та 6 винищувальних загонів. Прийнявши бій, махновці прорвали цю оборону і розпорошили свій загін... Біля р. Оріль і ст. Мечебилове махновці два рази виходили з оточення.

11 липня Махно підійшов до Гуляйполя. У його загоні тоді нараховувалось 500 шабель, 30 кулеметів і близько 100 повстанців піхоти на тачанках. Тритисячний червоний загін відбив атаку кінноти повстанців, після чого ті розсіялися по губернії невеликими мобільними загонами.

З 13 липня у загона Махна починаються постійні бої з групою Германовича (кавдивізія, 2 кінні загони, 8 панцерних потягів, 2 мотоцикли, 2 вантажівки з піхотою). Червоне командування, враховуючи попередні невдачі, перейшло до тактики постійного переслідування Махна рухливими загонами з використанням панцерної техніки. Перший бій відбувся поблизу Маріуполя, після якого загони Германовича постійно «висіли на хвості» Махна, не даючи махновцям відпочинку ні вдень, ні вночі. Повстанцям Махна, щоб відірватися від переслідування, довелося знову розділитися на дрібні загони. Загін Махна (250 чоловік) рейдував до Таганрога з метою з’єднатися з повстанцями Каменєва. Але з’єднатися з Каменєвим Махнові не вдалося, тому що до цього часу Каменєва було розбито. 15 липня загін Махна був затиснутий групою Германовича у балці біля р. Міусу і щільно оточений. Махновці опинилися у пастці під кулеметним вогнем 8 панцерників, їм доводилося ховатися за каміння, спішуватися: відстрілюватися від панцерників було даремно. Три години панцерники випльовували вогонь, але через відставання піхоти не могли «викурити» махновців із балки. Один із панцерників усе ж зумів в’їхати в балку, але махновці кинулися на відчайдушний прорив, залишивши в балці обоз (53 тачанки, 33 кулемети). 130 повстанців загинули в тому бою, інші махновці відірвалися від переслідування, але через 2 дні, коли загін Махна відпочивав, махновців знову наздогнав загін Германовича. У цьому бою махновці втратили ще 20 бійців. До базових районів махновці так і не змогли пробитися через створену червоними ешелоновану систему загорож. Намагаючись відірватися від переслідувачів, махновці починають силою захоплювати в селян змінних коней, після чого вони вже боялися повертатися до районів, де «ображали» селян.

По Україні голодувало близько 4 мільйонів людей, особливо в її південно-східних районах. Щоб не погіршувати тяжке становище селян, Махно видає наказ про переведення своїх найбільш численних загонів (загони Махна, Забудька, Петренка) на Дон. На Дону махновці розраховували на відпочинок та лікування, бо половина членів загону Махна мали поранення. 21 липня відбулися останні збори командирів Махна, які мали вирішити долю махновського руху. Махно пропонував похід у Галичину з метою підняття там повстання проти польських окупантів, створення великої армії із селян-галичан і повернення з нею в Україну, де нова армія відновить боротьбу проти червоних. Однак більшість командирів хотіли продовжувати боротьбу на батьківщині. Деякі командири навіть пропонували погодитися на амністію або домовитися з червоними про укладення нового перемир’я і похід махновців до Туреччини. Проте збори не прийняли спільного плану дій. Загін Білаша подався до району Бердянська, загін Махна — на Дон. Однак і на Дону Махно не міг знайти навіть тимчасового укриття від переслідувачів. На Дону їх атакувала 2-га Донська дивізія і комуністичний батальйон. Козаки з недовірою поставилися до заїжджих повстанців, а місцеві повстанці не квапилися переходити під руку батька. Не знайшов Махно й своїх отаманів біля Вешенської. 5 серпня, повернувшись в Україну, Махно рушив на Старобільський повіт, де населення співчувало махновцям. Біля ст. Сватове махновці наштовхнулися на Богучарську бригаду, панцерний потяг і 2 червоні панцерники. Махновцям усе ж удалося прорватися і проникнути в ліси біля Ізюма — у базовий район, де до них приєднався загін Іванюка (100 шабель). Махно потрапив під зустрічні та перехресні удари загонів червоної «завіси». Уночі проти 14 серпня в с. Мішурине на махновців, що спали у хатах, напав загін КНС. Комнезамівці вирізали в ліжках 30 повстанців. Поранений у цій сутичці Махно зумів утекти із села в самій білизні. 16 серпня махновці були оточені біля Перевалочної і притиснуті до Дніпра. Під вогнем кулеметів вони переправлялися на Правобережжя частково на човнах, частково кіньми. Багато з них назавжди залишилися у водах Дніпра. Переправившись на другий берег Дніпра, махновці були атаковані червоними, що переслідували їх на панцерниках і вантажівках.

Махновці хотіли сховатися в лісах Холодного Яру і знайти там союзників, але шлях до Холодного Яру їм перепинила 25-та Чапаєвська дивізія, що змусила Махна повернути на Південь. Махно приймає рішення тимчасово припинити боротьбу і виїхати з загоном за кордон для лікування командного складу.

Біля с. Новий Буг махновці, підсилені загонами Марусі та Іванова, отримали останню фантастичну перемогу. Сотня махновців нападає на 1-шу бригаду 7-ї кавдивізії, яка вдесятеро переважала махновський загін. Загальна паніка охопила червоних тільки при появі махновців. Махно, нехтуючи пекельним болем від останньої рани, верхи на коні очолив лави атакувальників. Розбивши кулеметну команду, махновці захопили 25 тачанок із 16 кулеметами і відкрили шалений вогонь по табору червоних. Після того як махновці продовжили свій шлях на Захід, червоні, оговтавшись через кілька годин після махновського нападу, силами кавалерії організували переслідування. До них приєдналися 2 панцерники і 2 вантажівки з піхотою. Близько 100 км переслідували вони махновців, атакувавши їх на переправі через р. Інгул, де загинули 45 повстанців, у тому числі отаманша Маруся. Через 2 дні 90 махновців витримують новий бій із 7-ю кавдивізією біля Голти. У цьому бою Махно був поранений у потилицю, куля пройшла крізь щоку навиліт. Після цього бою махновці переховувалися в Савранських лісах, де Махно укладає угоду про спільні дії з місцевими отаманами Лихом та Заболотним. Савранський ліс оточують червоні, які готуються застосувати сльозоточивий газ для «викурювання» повстанців. 26 серпня махновці прориваються крізь кордони ворога на околицях лісу, але в бою гине особистий друг батька Петренко. 28 серпня 1921 р., роззброївши прикордонну заставу за 5 км південніше с. Кам’янка, махновці переправилися через Дністер і рушили в глиб румунської території. Разом із Махном пішов до Румунії загін отамана Хоробро-Лихо. За різними даними, махновців, що перейшли до Румунії, нараховувалося від 77 до 125 людей. Більшість дослідників схиляються до цифри 78, хоча згодом до махновців у Румунію могли перебратися ще кілька десятків їхніх побратимів з України.

* * *

Коли махновці вступили на землю Молдови, румунські прикордонники зустріли їх вогнем. Притиснуті до Дністра, махновці почали кричати: «Ми