Володимир Іванович Савченко - Привид часу

Два поштовхи схитнули зореліт. Останні кулі-астродатчики полинули в простір. І знову дні сподівань. Астронавти безперервно стежили за екраном, на який телевізійний астродатчик передавав зображення маленької фосфоресціюючої сфери, що віддалялася до темної плями Г-1920. На екран націлилось широке дуло «кіногармати» — швидкісного кіноапарата, що робить до мільйона знімків за секунду.

На четвертий день зображення на екрані поблякло: кулі були вже надто далеко. Корнєв увімкнув двигуни і збільшив швидкість корабля до сорока кілометрів за секунду. Тепер зореліт слідом за астродатчиками мчав назустріч… Чому? Вони не знали. Попереду було щось таке, що поглинуло дванадцять кристалічних куль. Нерви астронавтів напружились до краю.

…Коли це сталося, вони до пуття не розгледіли. Екран прокреслили безладні лінії, коротко продзижчала «кіногармата», автоматично фіксуючи кожну зміну на екрані. Писк сигналів радіодатчика в динаміку стих. Кулька, що синювато світилася, зникла. Частку секунди екран ще рябів од ліній і сплесків, потім покрився вогненними зигзагами і погас…

Перший отямився Корнєв.

— Це метеори! — Він метнувся до стіни, розчинив дверці в нішу, кинув товаришам аварійні повітряні маски — гумові шоломи з балончиками, засунув таку саму маску собі за пазуху, вибіг на місток. — Включаю гальмування, перевантаження 3 g! Летьє, підготуй відбивну енергогармату! Аскер, спостерігайте простір через бортові локатори! Метеори можуть залетіти і сюди. По місцях!

Бойовий розпис метеорної атаки колись було розраховано на шістьох: троє астронавтів мали розосередитись по зорельоту для ліквідації пробоїн, пожеж, аварій; решта троє — чергувати біля основних приладів. Тепер їх було всього троє. Астронавти міцно закріпилися в сидіннях, квапливо настроювали прилади. Корнєв ліг у крісло на містку. «Добре, що я загодя повернув корабель, — майнула думка. — Півтори хвилини маневрування занесли б нас у саме пекло». Він натиснув кнопки. Двигуни загули спочатку ледве чутно, потім гучніше. Вага притиснула тіло до м’якої обшивки…

— Бачу метеори! — долинув знизу здавлений голос Бруно. — Потік іде мимо. Частина відгалужується. Один осколок летить на нас!

— Енергогармата готова! — вигукнув Летьє, перекриваючи рев двигунів. — Переключаю на автоматичне слідкування до локаторів!

— Єсть контакт!

— Переключаю систему маневрування до локаторів! — крикнув Корнєв. — Закріпіться міцніше, кидатиме! Тоні, контакт!

— Єсть контакт!

Тепер «Буревісник» був готовий сам боротися з метеорною атакою. Астронавтам лишилось тільки спостерігати, як складеться їхня доля. Бруно бачив на екрані косі зелені штрихи, швидко міркував: «Це не страшно — такі лінії прокреслюють метеори, що пролітають стороною». Та ось з’явилися цятки різної яскравості. Вони поволі пливли назустріч. Це було небезпечніше: радіопромінь відбивається од метеорів, які летять або до корабля, або від нього. Чорт! Він вп’явся пальцями в поруччя: дві цятки поволі, дуже повільно, розповзалися на екрані в різні боки. Вилка! Мимо? Чи…

У цю мить включилася система маневрування. Двигуни затихли.

Сповите ременями тіло Бруно зависло в повітрі, його враз притиснуло до лівого поруччя, занесло вбік. Набираючи високих тонів, завили поворотні маховики. «Буревісник» посторонився, пропускаючи метеори.

Знову запрацювали двигуни. Корабель помчав ще з більшою швидкістю, тікаючи з небезпечної зони. У астронавтів напружилися м’язи, тіло боролось із непосильною вагою. Окуляри боляче врізались Аскеру в перенісся… У Корнєва було таке відчуття, наче це не в корабель, а в його незахищене тіло ладні вп’ястися згубні небесні снаряди. Його занудило. Знову невагомість. Поворот. Ривок. Невагомість. Ще ривок і одночасно поворот… Корабель боровся, мов жива істота Корнєв на мить втратив свідомість. Отямився від окрику Бруно:

— Один — прямо на нас!

Метеор ішов прямісінько на корабель. Ухилитися від нього було неможливо. Нерухома цятка в центрі екрана зловісно розжарювалась… Корабель схитнувся від поштовху — це рефлектори енергогармати послали назустріч метеору нищівний імпульс енергії. На екрані все розпливлося — і знову з зеленкуватого хаосу виринула яскрава цятка.

— Енергопромінь не бере! — вигукнув Тоні.

На мить включились двигуни і маховики, запанувала тиша.

— Він відбився од метеора! Поштовх! Поштовх! Поштовх! Енергогармата посилала імпульс за імпульсом, і все даремно. На екрані вже не цятка світилася, а палав зелений вищерблений осколок.

— Готуйтесь, хлопці, — гукнув Тоні. «Тільки б не в двигуни, — швидко подумав Корнєв. -

Куди завгодно — тільки не в двигуни…»

— Надіти маски! — наказав він. Поштовх! Поштовх! Ще раз і ще…

— Вимкни енергогармату, Тоні! Вимкни її к чорту! — загорлав раптом не своїм голосом Бруно. — Це ж антимаса!

І враз жах у голові фізика розсіяла непереможна цікавість: як же метеор подіє на нашу речовину?

Струс.

Удар вийшов навдивовижу слабкий. В ту ж мить полегшено завили двигуни. Астронавтів, що рвонулися з крісел, стиснуло перевантаження. Ще десять хвилин «Буревісник» гарячково маневрував і, нарешті, вийшов із зони метеорів. Двигуни стихли Маховики закрутили корабель навколо осі, створюючи відцентрове тяжіння.

Астронавти скинули гумові шоломи, відстебнули ремені, підвелися, розминаючи затерплі м’язи. З містка спустився Корнєв. Обличчя в нього було сіро-зелене: перевантаження і невагомість давались йому важко.

Піймавши на собі співчутливі погляди товаришів, капітан кволо усміхнувся.

Бруно закурив, підійшов до пульта.

— Прилади нібито в порядку. Гм! Куди ж влучило?

— А чому ти кричав про гармату? — спитав Тоні.

— А тому, що це речовина з антимасою. Енергопромінь відштовхує тіла звичайної маси! А цей метеор ми не відбивали, а навпаки, з кожним імпульсом розгонили до себе…

— Ходімте пошукаємо, куди він влучив, — Корнєв витяг з пазухи маску.

Астронавти понадівали скафандри і почали обходити відсіки. Місце попадання виявили дуже просто: герметичні двері обсерваторії не можна було відчинити. Довелось відкачувати повітря з коридора. Метеор пронизав наскрізь бронековпак обсерваторії. Два отвори в прозорій броні були однаковісінькі: викривлений трикутник з кількома тупими зломами в кожній стороні і двома невеличкими зазублинами. Від дірок не розходились тріщини, краї не були оплавлені. Бруно, хвилюючись, перебігав від одного отвору до другого.

— Неймовірно, га? Наче вирізано. Це не удар, не вибух, не анігіляція. Що ж тоді?

— Легко відбулися, навіть телескоп не пошкодило, — зауважив Корнєв. — Залатаємо — і обсерваторія працюватиме…

— Але раніше я сфотографую оці отвори! — Бруно повернув до нього шолом скафандра. — Це ж новий тип розпаду!

— Стривайте! Є ж кіноплівка! — згадав Летьє.

Кадри прискореної зйомки, зроблені «кіногарматою» з телепередачі останнього астродатчика, безперечно, ввійдуть в історію науки як не менш визначна подія, ніж відкриття перших антипротонів. На плівці зафіксовано розпад матерії при взаємодії речовин з протилежними масами… Ось до радіометричної кулі повільно підпливає метеор розміром з булижник, заглиблюється в неї! Ні поштовху, ні вибуху, тільки з нерівного отвору в кулі викидаються струмені чорного газу. Астродатчик став схожий на надкушене яблуко. Метеори раз у раз