Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

і заліплював жуйкою замкову шпарину. Побачивши Люпина, Півз загойдав ногами і заспівав:

Люпин-голопупин,

Голопупин-Люпин...

Зазвичай Півз, хоч і був зухвалим грубіяном, ставився до вчителів з певною повагою. Усі дивилися на професора Люпина і чекали на його реакцію. На їхній подив, він і далі всміхався.

— На твоєму місці, Півзе, я відліпив би жуйку зі шпарини, — спокійно мовив він. — Містер Філч не зможе зайти по мітли.

Філч був гоґвортським сторожем, бездарним і вічно роздратованим чарівником, який безперестанку воював з учнями і з тим же Півзом. Півз, однак, пустив Люпинові слова повз вуха і лише зневажливо пирхнув.

Професор Люпин зітхнув і витяг чарівну паличку.

— На такий випадок є непогане маленьке закляття, — сказав він учням через плече. — Дивіться уважно.

Він підняв паличку на рівень плеча, скерував її на Півза і промовив: "Вадівазі!"

Жуйка кулею вилетіла з замкової шпарини і влучила Півзові просто в ліву ніздрю. Він шугнув угору, а тоді щез, проклинаючи все на світі.

— Круто, пане професоре! — захоплено вигукнув Дін Томас.

— Дякую, Діне, — сказав професор Люпин і заховав чарівну паличку. — Йдемо далі?

Вони зрушили з місця, а учні з усе більшою повагою позирали на вбогого професора Люпина. Пройшовши іншим коридором, Люпин зупинився перед учительською.

— Прошу заходити, — він відчинив двері і відступив набік.

У порожній учительській — довгій, оббитій панелями кімнаті — стояло безліч старих пошарпаних стільців. На одному сидів професор Снейп і дивився, як заходять учні. Його очі поблискували, а вуста кривилися в єхидній посмішці. Коли професор Люпин хотів зачинити за собою двері, Снейп сказав:

— Не зачиняй, Люпине. Я волів би на це не дивитися. — Він підвівся і стрімко пройшов повз учнів, аж чорна мантія замайоріла за його спиною. У дверях він розвернувся на підборах і промовив:

— Люпине, хочу тебе попередити, що серед цих учнів є Невіл Лонґботом. Моя тобі порада: не став перед ним надто складних завдань. Хіба що міс Ґрейнджер знову шепотітиме йому на вухо підказки.

Невіл почервонів. Гаррі люто зиркнув на Снейпа. Мало того, що він замучив Невіл а на своїх уроках, а тепер ще й глузує з нього перед іншим учителем.

Професор Люпин здивовано підняв брови.

— А я власне хотів би, щоб Невіл мені зараз допоміг, — сказав він. — Переконаний, що він чудово впорається.

Невіл став, здається, ще червоніший. Снейп зневажливо скривився і вийшов, грюкнувши дверима.

— Ну, гаразд, — мовив професор Люпин і повів учнів до протилежної стіни кімнати, де не було нічого, крім старої шафи, в якій зберігалися запасні учительські мантії. Коли професор Люпин підійшов до шафи, вона зненацька захиталася і гупнулася об стіну.

— Не лякайтеся, — заспокоїв професор Люпин тих учнів, які стривожено відскочили назад. — Це звичайний привид-ховчик.

Але більшість учнів, здається, таки занепокоїлися. Невіл дивився на професора Люпина нажаханими очима, а Шеймус Фініґан боязко поглядав на клямку, що вже аж тряслася.

— Ховчики люблять темні тісні місця, — пояснив Люпин. — комори, скрині, шафки під умивальниками... один мені був трапився навіть у кімнатному годиннику. Цей з'явився тут щойно вчора. Я попросив пана директора залишити його для нашого сьогоднішнього заняття. Ну, а тепер постає перше питання: хто такий ховчик?

Герміона підняла руку.

— Це так званий боґарт-формополох, — випалила вона. — Він міняє свій вигляд і перетворюється на те, що, на його думку, може нас найбільше налякати.

— Навіть я не зміг би пояснити краще, — похвалив її професор Люпин. Герміона зашарілася. — Отож ховчик, який сидить тут у пітьмі, ще не набрав ніякої форми. Він ще не знає, що саме може налякати того, хто стоїть перед шафою. Ніхто не знає, як виглядає сам ховчик, але щойно я його випущу, він одразу стане тим, чого кожен з нас боїться найбільше.

— А це означає, — вів далі професор Люпин, не зважаючи на Невіла, що мало не зомлів зі страху, — що на початку ми маємо перед ховчиком значну перевагу. Можеш сказати, Гаррі, яку саме?

Нелегко було відповідати на запитання, коли поруч аж підстрибувала Герміона, тягнучи руку, але Гаррі спробував.

— Hy-y... нас тут багато, і він зразу й не збагне, якої форми йому набути.

— Саме так, — зрадів професор Люпин, а Герміона розчаровано опустила руку. — 3 ховчиком найкраще мати справу гуртом. Він тоді розгублюється чим йому ставати — безголовим трупом чи слимаком-тілоїдом? Якось ховчик на моїх очах хотів налякати відразу двох людей і перетворився в слимачка без голови. Було зовсім не страшно... Заклинання, що збиває з пантелику ховчика, доволі просте, але вимагає великої зосередженості. Річ у тім, що найкраща зброя проти нього — сміх. Тому спробуйте змусити ховчика перетворитися на щось кумедне. Спочатку вивчимо це заклинання без чарівних паличок. Прошу повторити за мною: рідікулюс!

— Рідікулюс! — хором вигукнули учні.

— Добре, — похвалив їх професор Люпин. — Дуже добре. Але це була найпростіша частина. Бачите, самим лише словом тут не обійтися. І саме тут, Невіле, мені знадобиться твоя поміч.

Шафа знову затремтіла, хоч і не так сильно, як Невіл, що ступив уперед з таким виглядом, ніби йшов на шибеницю.

— Так, Невіле, — сказав професор Люпин. — Насамперед головне: чого ти боїшся найбільше в світі?

Невілові вуста заворушилися, але не пролунало ані звуку.

— Вибач, Невіле, не зрозумів, — підбадьорив його професор Люпин.

Невіл благально озирнувся і ледь чутно прошепотів:

— П-професора Снейпа.

Майже всі зареготали. Навіть Невіл вибачливо усміхнувся. А от професор Люпин замислився.

— Професора Снейпа... гм... Невіле, здається, ти живеш з бабусею?

— Т-т...так... — захвилювався Невіл. — Але... я не хочу, щоб ховчик перетворився на бабусю.

— Ні-ні, ти мене не зрозумів, — усміхнувся професор Люпин. — Прошу нам сказати, як зазвичай одягається твоя бабуся?

Невіл здивувався, але відповів:

— Ну-у.. вона завжди носить один і той самий капелюшок. Такий високий, з плюшевим яструбом на вершку. Тоді... довгу сукню... зеленого кольору... іноді лисяче хутро...

— А яку торбинку? — запитав професор.

— Велику червону, — відповів Невіл.

— Гаразд, — мовив професор Люпин. — А ти добре пам'ятаєш той одяг, Невіле? Можеш чітко його уявити?

— Так... — нерішуче мовив Невіл, не знаючи, чого чекати далі.

— Ховчик вирветься з шафи, побачить тебе, Невіле, і перетвориться на професора Снейпа, — сказав Люпин. — Тоді ти спрямуєш на нього чарівну паличку... ось так... вигукнеш "Рідікулюс!" і уявиш собі бабусин одяг. Якщо все вдасться, професор Снейпховчик з'явиться перед нами