Євген Біба - Отаман Іван Сірко

для того, щоб забрати прах кошового. Але жителі села дуже швидко дізналися, задля чого прибули гості. «Хочуть нашого Сірка забрати!» – миттю понеслося селом. У школі припинилися заняття, старшокласники й місцеві чоловіки оточили могилу кошового, не підпускаючи туди запорізьку делегацію. «Чого приїхали? Кістьми ляжемо, а Сірка не віддамо!» – так відповідали капуляни на намір забрати героя їхньої історії. Як розповідають, найрішучіші навіть прокололи шини запорізької вантажівки. Розгублені гості, сподіваючись лише на ухвалу Ради Міністрів, поїхали до райцентру скаржитися на незговірливих капулян. Але в цей час у Нікопольському райвиконкомі перебував голова Президії Верховної Ради УРСР Дем'ян Коротченко. Він разом із районним керівництвом зустрів запорізьку делегацію і, з'ясувавши суть питання, вирішив, що якщо «народ проти», то не варто йти проти народу. Запоріжцям відповіли відмовою. Нікопольці відстояли свого отамана.

Тлінні останки козацького ватажка перепоховали в кургані доби бронзи біля села Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області. У ході роботи на цьому археологічно не вивченому кургані були порушені правила розкопок, а також вимоги щодо перенесення поховань. Череп же І. Сірка передали до Інституту етнографії імені Міклухо-Маклая Академії наук СРСР, до лабораторії пластичної антропологічної реконструкції.

1968 року була зроблена спроба упорядкувати могилу кошового, але, на думку істориків, цю акцію супроводжувала низка порушень. Зверху поставили погруддя, відлите ще 1957 року, з постаментом, а на середині бетонних східців – пам'ятник І. Сіркові, встановлений ще запорожцями. На постаменті залишили дошку з написом: «Тут була Запорозька Січ». Біля підніжжя спорудили гранітну стіну і прикріпили ще одну дошку з написом: «Тут похований кошовий отаман Війська Запорозького Іван Сірко».

Товариство охорони пам'яток історії й культури Нікопольського району розпочало роботу над створенням біля могили кошового отамана музею просто неба. Першим кроком на цьому шляху стало перенесення старовинного вітряка з села Ульянівка Нікопольського району. Але нікопольські ентузіасти не визначились щодо того, яким має бути меморіал, не було й належної допомоги від наукових центрів. Тому й результат вийшов вельми скромним. Розповідають, що відомий історик Михайло Брайчевський не втримався від іронічного зауваження: «Зробили… з Сірка – Героя Радянського Союзу!» І справді, нікопольці чинили так, як і мислили – в контексті доби та периферійності свого буття.

На початку 1970-х «шелестівську відлигу» змінили «щербицькі заморозки». Перший секретар Дніпропетровського обкому Олексій Ватченко, «відповідно до нової лінії партії», збив макет рукою зі столу, вигукнувши гнівно: «Я вам покажу, таку… мать, як ставити стовпи, де починалася Україна!»

У 1980 році невідомі вандали скинули з п'єдесталу погруддя Івана Сірка. Замість цієї скульптури на Сторожовій Могилі поставили нову, відлиту на основі реконструкції Г. Лебединської.

У 1988 році на заклик письменника Юрія Мушкетика повернути череп І. Сірка в Україну відгукнувся журнал «Пам'ятки України». Член редколегії журналу антрополог С. Сегеда того ж року привіз череп небіжчика до Києва. Два роки по тому його передали до Дніпропетровська.

І лише у 2000 році археологи вилучили з могили чужий череп і замінили його справжнім черепом І. Сірка.

Меморіальний комплекс «Могила Кошового отамана Івана Сірка» занесений до державного реєстру нерухомих пам'яток України національного значення.