Агата Крісті - Гра дзеркал

Її темні очі округлилися й були наповнені жахом.

— Тільки не кажи, що то був якийсь волоцюга, моя люба, — сказав Алекс, жадібно поглинаючи мармелад. — Це так банально.

Міс Белвер зазирнула у двері і сказала:

— Міс Марпл, коли поснідаєте, зайдіть до бібліотеки.

— Знову викликають вас, — сказала Джіна. — Раніше, ніж будь-кого з нас.

Вона здавалася трохи ображеною.

— Що то за звук? — запитав Алекс

— Я нічого не чув, — сказав Стівен.

— А мені почувся постріл із пістолета.

— Вони стріляють у кімнаті, де було вбито дядька Кристіана, — сказала Джіна. — Я не знаю, навіщо вони це роблять. І надворі теж.

Двері відчинилися знову, й увійшла Мілдред Стріт. Вона була в чорній сукні, з оніксовим намистом на шиї.

Вона пробурмотіла: «Доброго ранку», ні на кого не дивлячись і сіла.

Стишеним голосом Мілдред сказала:

— Дай мені, будь ласка, чаю, Джіно. Їсти я не хочу — візьму лише грінку.

Вона делікатно доторкнулася до своїх очей та носа хусточкою, яку тримала в руці. Потім підвела погляд і подивилася невидющими очима на двох братів. Стівен й Алекс почулися незручно. Їхні голоси знизилися майже до пошепту, і незабаром вони підвелися й вийшли.

Мілдред Стріт сказала, звертаючись чи то до всесвіту, чи до міс Марпл, визначити це було неможливо:

— Навіть чорної краватки не вдягли!

— Я не думаю, — сказала міс Марпл примирливим тоном, — що вони знали наперед про вбивство, яке тут станеться.

Джіна стримано пирснула, й Мілдред Стріт подивилася на неї гострим поглядом.

— Де Волтер, його чомусь не видно сьогодні? — запитала вона.

Джіна почервоніла.

— Не знаю. Я його не бачила.

Вона сиділа з ніяковим виразом обличчя, як провинна дитина.

Міс Марпл підвелася на ноги.

— Піду в бібліотеку, — сказала вона.

II

Льюїс Сероколд стояв біля вікна в бібліотеці.

Більше нікого в кімнаті не було.

Він обернувся, коли міс Марпл увійшла, й, підійшовши до неї, узяв її руку у свої.

— Сподіваюся, — сказав він, — ця подія не стала для вас надто тяжким потрясінням. Безпосередньо зіткнутися з убивством має бути надто тяжким ударом для кожного, хто раніше не бачив нічого подібного.

Скромність не дозволила міс Марпл відповісти, що вбивства стали для неї останнім часом чимось аж надто звичним. Вона тільки сказала, що життя в Сент-Мері-Мід зовсім не таке тихомирне, яким іноді воно здається людям, котрі там ніколи не жили.

— На селі трапляються дуже погані речі, запевняю вас, — сказала вона. — Там можна навчитися такого, чого ніколи не навчишся в місті.

Льюїс Сероколд вислухав її поблажливо, але тільки в піввуха.

Він сказав ду же просто:

— Мені потрібна ваша допомога.

— Розраховуйте на мене, містере Сероколд.

— Ідеться про справу, яка має стосунок до моєї дружини — має стосунок до Керолайн. Сподіваюся, ви щиро до неї прихильні?

— Так, безперечно. Усі ставляться до неї дуже прихильно.

— Я теж так думав. Але, схоже, я помилився. З дозволу інспектора Кері я хочу розповісти вам щось таке, чого ще ніхто не знає. Або, якщо висловитися точніше, про це знає лише хтось один.

Коротко він розповів їй те, про що вже розповів інспекторові Кері учора ввечері.

Міс Марпл здавалася нажаханою.

— Не можу повірити, містере Сероколд. Не можу повірити!

— Так само подумав і я, коли Кристіан Гульбрандсен мені про це розповів.

— Я сказала б, що наша люба Кері Луїза не має жодного ворога в усьому світі.

— Здається неймовірним, що вона все ж таки його має. Але ви розумієте, які з цього випливають наслідки? Отруювання — повільне отруювання — може здійснюватися лише в тісному родинному колі. Це має бути хтось із дуже близьких нам людей.

— Якщо це правда. Ви певні, що містер Гульбрандсен не помилився?

— Кристіан не помилився. Він був надто обачним чоловіком, щоб зробити таке твердження без достатніх підстав. Крім того, поліція забрала пляшечку з ліками, які пила Керолайн, й окремий зразок її вмісту. І там було знайдено миш'як — а миш'як їй не був прописаний.

Кількісний аналіз займе більше часу — але сам факт наявності миш'яку підтверджений.

— Отже, її ревматизм, труднощі з ходінням, усе це…

— Так, спазми в ногах — це типовий симптом повільного отруєння миш'яком, наскільки мені відомо. Крім того, перед тим, як ви приїхали, Керолайн мала один або два напади гострого захворювання шлункозого характеру — я навіть подумати не міг, доки не приїхав Кристіан.

Він урвав фразу. Міс Марпл тихо сказала:

— Отже, Рут мала рацію!

— Рут?

У голосі Льюїса Сероколда прозвучав подив, Міс Марпл зашарілася.

— Я дечого вам не сказала. Мій приїзд сюди не був простою випадковістю. Якщо ви дозволите мені пояснити — боюся, я не вмію говорити дуже чітко і ясно. Будь ласка майте терпіння.

Льюїс Сероколд уважно слухав, поки міс Марпл розповідала йому про тривожне передчуття Рут та її прохання, щоб вона якомога скоріше сюди приїхала.

— Дивовижно, — сказав він. — А я навіть не підозрював…

— Усе було так туманно, — сказала міс Марпл. — Рут сама не знала звідки в неї виникло таке передчуття. Причина мала бути — мій досвід підказує, що вона завжди є, але небезпека, яку вона передчувала, виявляється, і справді була зовсім близько.

Льюїс Сероколд сказав похмуро:

— Отже, вона й справді мала слушність. А тепер, міс Марпл, зрозумійте моє становище. Чи повинен я сказати Кері Луїзі про це?

Міс Марпл швидко відповіла:

— Ой, ні.

Голос її прозвучав стурбовано, але вона відразу почервоніла й подивилася на Льюїса Сероколда поглядом, у якому був сумнів. Він кивнув:

— Отже, ви почуваєтеся так само, як і я? Так само, як почувався Кристіан Гульбрандсен? Чи виникло б у нас таке відчуття, якби йшлося про пересічну жінку?

— Кері Луїза не пересічна жінка. Вона живе своєю довірою, своєю вірою в людську природу — о Господи, як погано я вмію висловлювати свої думки. Але інтуїція підказує мені, що доки ми не з'ясуємо, хто…

— Атож, у цьому вся суть. Але, гадаю, ви розумієте, міс Марпл, що, не сказавши їй нічого, ми ризикуємо.

— Тож ви хочете, щоб я — як це ліпше сказати? — оберігала її?

— Річ у тім, що ви — єдина особа, якій я можу довіряти, — просто сказав Льюїс Сероколд. — Усі тут, схоже, віддані їй. Але чи справді вони їй віддані? А коріння вашої дружби сягає в далеке минуле.

— А, крім того, я приїхала лише кілька днів тому — докинула міс Марпл.

Льюїс Сероколд усміхнувся.

— Саме так.

— Це, звичайно, дуже гендлярське запитання, — сказала міс Марпл тоном вибачення. — Але хто