Джеремі Стронг - Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах

тоді раптово схопилася з місця. Вона помчала разом із бігунами, підстрибуючи й гавкаючи.

Глядачі на трибунах реготали й підбадьорювали собаку, що крутилася під ногами, аж раптом Стрілка зауважила Кріса чи просто занюхала піцу і помчала стрімголов. Вона бігла й гавкала, наздоганяючи його. Кріс озирнувся й побачив собаку, що гналася за ним. Захищаючись, він інстинктивно затулив рукою свій зад. Стрілка гналася за його піцошортами!

Вона вже наступала йому на п’яти, і тут Кріс почав вище піднімати ноги й робити довші кроки. ВІН НАБИРАВ ШВИДКОСТІ! Він мчав дедалі швидше, обганяючи суперників. Ось він уже четвертий… третій… другий, лише Азі Нума залишався попереду!

Але що то за жахливий вереск?

Хто опинився на біговій доріжці?

ЦЕ БУЛА МІСІС АКАНІ!

Вона перевальцем, мов качка, чалапала за бігунами. У неї в руці був мегафон, і вона кричала Крісові:

— ТИ ХОЧЕШ СПАТИ! ТВОЇ НОГИ НАЛИТІ СВИНЦЕМ! ТИ НЕ МОЖЕШ НИМИ РУХАТИ! ВОНИ ЗАТВЕРДЛИ У БЕТОНІ! ТИ ЗАБАГАТО З’ЇВ ПУДИНГУ З ДЖЕМОМ І НЕ ГОДЕН БІГТИ!

Але Кріс її не слухав. Стрілка ось-ось мала вчепитися у його щасливі шорти, і Кріс біг усе швидше й швидше. Наближалася фінішна лінія, Азі Нума ще й досі був попереду, але Кріс наздоганяв його і… стадіон вибухнув! Змагання закінчилися!

Хто ж переміг? Фінішна лінія була з протилежного боку, і ми з Тіною цього не бачили. Ми дивилися на величезний екран, чекаючи оголошення результатів. Минуло кілька секунд, екран замерехтів, і на ньому показали результат забігу. Перше місце виборов…

КРІС ОКОНДЖО!

Він переміг! Фактично він досі ще не зупинився, а Стрілка весело стрибала за ним. Вони, мабуть, обоє вирішили зробити коло пошани.

Мама й тато були дуже здивовані.

— Звідки взялася ця собака? Що вона там робить? Її не має бути на біговій доріжці. Викапана Стрілка. Пресвяті небеса… та це ж і Є Стрілка! Як вона тут опинилася? Треворе? Тіно? Де ви? Ви щось про це знаєте? ТРЕВОРЕ?!

І на завершення

Нас із Тіною очікувала чимала небезпека, але не довго. Ми ще не встигли доїхати додому, як по радіо повідомили новину:

— Перед мікрофоном Тамсін Планк. Сьогодні на Міжнародних іграх було на що подивитися під час забігу на 3000 метрів, де суперниками були Кріс Оконджо й Азі Нума. Нума випереджав усіх майже до кінця забігу, як раптом на бігову доріжку вибігла собака і погналася за Крісом Оконджо. Оконджо зробив потужний ривок і обійшов Нуму на останніх метрах дистанції, установивши заодно світовий рекорд. Собаку упіймали й повернули розгубленим власникам. Крім того належний перебіг змагань порушила матір Азі Нуми, котра, либонь, загіпнотизувала Кріса Оконджо, сподіваючись уповільнити його біг. Поліція затримала місіс Нуму і тепер її допитує.

Ми з Тіною сиділи на задньому сидінні машини, а Стрілка — між нами. (Уже не в сумці!) Ми сиділи мовчки — ні пари з вуст, поки мої батьки слухали радіо. Дослухавши, тато вимкнув радіо, і кілька наступних хвилин ми їхали мовчки. Урешті-решт тато кахикнув:

— Гм, гадаю, що ми маємо вибачитися перед вами. Бо ви ж намагалися це все нам розказати, а ми вам не повірили? Мені тепер дуже прикро.

Я поплескав тата по плечі:

— Усе гаразд. Ти ж не можеш постійно мати рацію, правда?

Татові очі звузилися:

— Ні, Треворе, не можу. Але прошу не надто захоплюватися цим висновком.

Ми з Тіною тихенько засміялися.

Отже, цю проблему ми розв’язали. Тепер залишалося якось протриматися під час Тваринячих ігор, а це означало стати віч-на-віч з Чарлі Смагом, не кажучи вже про трьох його ельзаських вівчарок, і з колі-вундеркіндом Чипсом.

Наступного дня я довго мив і розчісував Стрілку, аж поки вона не засяяла, як новий чайник, — гладенький, блискучий, готовий закипіти. Змагання відбувалися на футбольному полі, де зібралося море народу з домашніми тваринами.

Першим видом змагань були перегони на швидкість. Чарлі й Шерон хизувалися своїм Ламборджіні, довкола якого зібралася невеличка юрба. Він був міцно збудований і мав вигляд упевненого в собі переможця: чистопородний, зі стрункими довгими лапами й елегантними обрисами тіла. Я був неприємно вражений. Я, звичайно, волів би відчувати ненависть до цього собаки, бо ж він належав Чарлі й Шерон, але, попри все, мусив-таки визнати, що пес прекрасний і досконалий. Порівняно з ним Стрілка була коротшою і нижчою на зріст стовідсотковою дворняжкою. Ну що ж, якщо вже Стрілці й судилося програти, то принаймні гідному суперникові.

— У тебе жодного шансу, — фиркнув Чарлі, побачивши нас. — Не тратьте, куме, сили — спускайтеся на дно.

У перегонах брали участь дванадцять собак. Нам треба було стояти з ними на лінії старту й чекати сигналу. Товстий лисий чолов’яга виконував роль стартера.

— Я не маю стартового пістолета, — вибачився він. — Тому просто вигукну: На старт! Увага! Бабах! Зрозуміли? Ну, тоді НА СТАРТ!.. УВАГА!.. БАБАХ!!!

І вони помчали… принаймні більшість із них. Трьом собакам було значно цікавіше обнюхувати одне одного, як це люблять робити пси. Решта дев’ятеро утворили щільну собачу зграю на чолі з Ламборджіні, що мчав уперед елегантними довгими стрибками. Стрілка біля нього виглядала очманілим павуком, що відчайдушно намагався не відстати. Мене охопила жалість до неї. Бідолашна Стрілка! І навіщо я прийняв той ідіотський виклик? Вона тут рвала за мене кишки, але ж їй усе одно судилося програти.

Вони дісталися до першого повороту, і я зауважив дивовижну річ: усі собаки сповільнювали рух на цьому повороті, що був доволі крутий… усі, крім Стрілки, що й далі мчала на повній швидкості. Так, як робила це завжди. У неї міцні, хоч і не дуже довгі лапи, і швидкісні повороти завжди були її фішкою.

На прямих відтинках траси Стрілка програвала Ламборджіні, але надолужувала на поворотах. У цілому можна сказати, що вони бігли лапа в лапу.

— Давай, Ламбе! — заревів Чарлі.

Це був останній поворот, і хорт відчував у себе на хвості Стрілку. Він, очевидно, вирішив повернути на швидкості. Його лапи роз’їхалися, він не зміг утримати рівновагу, спіткнувся і впав, тоді як Стрілка прожогом промчала повз нього й вийшла на фінішну пряму. Ламборджіні підхопився й полетів за нею, наздоганяючи гігантськими стрибками, але вже було запізно. Я не міг повірити власним очам. Стрілка перемогла.

МОЯ СОБАКА, СТРІЛКА, ПЕРЕМОГЛА!

МОЯ СОБАКА!

МОЯ ЧУДОВА-ПРЕЧУДОВА СТРІЛКА!

Чарлі зміряв мене своїм наймерзеннішим поглядом.

— Зачекай-но, — просичав він. — Ще буде змагання з фризбі, і я там тебе порішу. Знищу разом із твоїм дурнуватим дзявкалом!

Якщо ви ще цього не зауважили, Чарлі не надто приємний тип.