Володимир Броніславович Бєлінський - Москва Ординська. Книга друга

жодним словом — про союз Мамая з Ягайлом. Московська брехня про цей союз з’явилася тільки у XVIII столітті. Тож А. Лизлов у 1692 році про ці вигадки ще не знав.

Що ж відбувалося після «Куликовської битви»? Московити завжди замовчували наслідки «великої перемоги».

Знаменитий темник Мамай після поразки був страчений, допомогою великого Тамерлана протягом одного року в Орді було наведено лад. До влади прийшов нащадок Чингісхана — Тохтамиш. У наведенні порядку в Золотій Орді в 1380 році брала участь і дружина Московського князя Дмитрія, так званого Донського. А от у 1382 році Дмитрій дещо затримався з відрядженням своєї дружини до столиці Орди. Тож хан Тохтамиш одразу вирішив покарати свого московського васала, аби всі побачили, що часи розбрату минули, а воля великого хана незаперечна.

Послухаємо М. Карамзіна: «Вдруг услышали в Москве,… что Тохтамыш идет… и Великий Князь, потеряв бодрость духа, вздумал, что лучше обороняться в крепостях, нежели искать гибели в поле. Он удалился в Косторму с супругою и детьми, желая собрать там более войска» [18, т. V, с. 45–46].

Слід розуміти, що М. Карамзін не міг привселюдно ганьбити московського князя за боягузтво. Тож відправив Димитрія шукати військо в костромських лісах.

Цікаво, що оборону Москви у 1382 році очолив онук литовсько–руського князя Ольгерда — Остей. Послухаємо ще раз М. Карамзіна: «…явился достойный… юный князь Литовский именем Остей, внук Ольгердов… Умом своим и великодушием, столь сильно действующим в опасности, он восстановил порядок (після втечі Дмитрія Донського до лісу. — В. Б.), успокоил сердца, ободрил слабых» [18, т. V, с. 46].

Маемо надзвичайну ситуацію — після договору 1373 року московита виступали проти Золотої Орди виключно під натиском Литовсько–Руського князівства: так було в 1378 році на річці Вожі, де брав участь Андрій Полоцький зі своєю дружиною; так було й на Куликовому полі з трьома литовсько–руськими полководцями (не плутайте їх із московитами); так сталося й 1382 року під час оборони Москви.

Цьому явищу в московській історії немає пояснення.

Хан Тохтамиш у 1382 році повністю знищив Москву і всю Московію. Дощенту! Загинув і князь Остей зі своєю дружиною, чахищаючи Москву. Ось що про те страхіття розповів М. Карамзін:

«Какими словами, — говорят летописцы, — изобразим тогдашний вид Москвы?… В один день погибла ее красота, остались только дым, пепел, земля окровавленная, трупы и пустые, обгорелые церкви. Ужасное безмолвие смерти прерывалось одним глухим стоном некоторых страдальцев, иссеченных саблями Татар, но еще не лишенных жизни и чувства. Войско Тохтамышево рассыпалось по всему Великому Княжению. Владимир, Звенигород, Юрьев, Можайск, Дмитров имели участь Москвы» [18, т. V, с. 48–49].

Ця жахлива участь спіткала тільки володіння Дмитрія. Тохтамиш не чіпав інші Великі князівства. За дуже обережними підрахунками Московія втратила не менше 150 тисяч людей — загиблих, спалених живцем, втоплених у річках, забраних до ординського рабства.

Коли подібне лихо спіткало Київ, московські історики стверджували, що місто перестало існувати, занепавши на сотні років. То на скільки років припинила існування Москва й Московія після 1382 року?

І на це запитання немає відповіді.

Щойно хан Тохтамиш відійшов, одразу ж на тому попелищі з’явився Дмитрій, так званий Донський. Але без війська. З’ясувалось, що того війська в костромському лісі й не було. І як діяв Дмитрій далі? А просто. Поклав на воза данину–відкуп та й поїхав до столиці Золотої Орди каятися і просити новий ярлик на князювання. Затим отримав прощення разом із новим ярликом.

Ось таким було «визволення» після Куликовської битви, яка приховує ще одну дуже цікаву таємницю, замовчувану московитами. Саме в ті роки (1379–1381) московський князь Дмитрій був відлучений від православної церкви і проклятий — підданий анафемі митрополитом Кипріаном, призначеним на київську кафедру Константинопольським Патріархом.

А це покарання є найстрашнішим у Православній церкві.

Тому московська церква цілих 600 років, попри велику брехню про Куликовську битву та про «особливі заслуги» Дмитрія перед Московією, не наважувалося його канонізувати. Тільки за більшовицьких часів, 1988 року, коли все було дозволено, Дмирія, так званого Донського канонізували, оголосивши святим Російської православної церкви.

Настав час задуматися: навіщо Москва пропагує подібну брехню?

Як бачимо, московські вигадки про так звану Куликовську битву спростовуються самими ж російськими істориками.

Матеріал про Куликовську битву був написаний автором у 2002 році і тому залишився незмінним, аби не руйнувати каркас авторського погляду на подію. Та минав час, автор продовжував працювати над темою, зустрічатися з російськими та українськими істориками, спілкуватися з небайдужими людьми. І з плином досліджень автором спростовувались абсолютно всі її основоположні деталі.

Варто придивитися до них пильніше.

Перше. В російській історичній науці в 1380 році йдеться про дві битви темника Мамая: так звану — Куликовську (8 вересня) та битву з ханом Тохтамишем. Варто встановити їх послідовність, знаючи, що Мамай був страчений 28 листопада 1380 року за достовірними генуезькими джерелами (збереглися договори генуезців із ханом Тохтамишем, де ця подія зафіксована). Цілком очевидно, якби обидві битви відбулися в історичній реальності, то першою була б Куликовська, а вже пізніше — битва Мамая з Тохтамишем. Адже відомо, що Тохтамиш після розгрому війська Мамая переслідував його, доки не стратив 28 листопада 1380 року.

Отже, після поразки Мамая від хана Тохтамиша ніякої Куликовської битви бути не могло.

Друге. Історичний проміжок часу від Куликовської битви, що відбулася за московськими джерелами 8 вересня 1380 року, до страти Мамая в місті Кафа (сучасне місто Феодосія, Крим) становить 80 (вісімдесят) діб.

Третє. В цей історичний проміжок часу мали відбутися такі достовірно відомі події:

1. Втеча Мамая з Куликового поля до Криму (приблизно 1200–1300 км).

2. Збір нового війська в Криму.

3. Рух війська Мамая назустріч війську Тохтамиша (500–700 км за різними джерелами).

4. Розгром Тохтамишем Мамая.

5. Рух війська Тохтамиша до Кафи (500–700 км за різними джерелами). В цей же час відбувається втеча Мамая до міста Кафи.

6. Облога ханом Тохтамишем м. Кафи, штурм міста і переговори.

На усі ці події російська історія відвела 80 діб, а за звичайними підрахунками, якщо не робити московитам винятків, треба затратити 4 місяці (120 діб). Щонайменше!

Світовій історії XIII–XV століть невідомо, щоби полководець, програвши одну битву, впродовж вісімдесяти діб зібрав нове військо і провів нову битву такого масштабу (армія більше 100 тисяч).

Крім того, треба мати на увазі, що тюркські роди, які мешкали на теренах Криму (ширини, барини, аргини та кіпчаки) були вороже налаштовані до Мамая та його роду (мангитів). Тож створити нове військо не