Янина Кап (Зоя Маг) - Там, де ховали життя, Янина Кап (Зоя Маг)

Тиша.
І…
Шурх.
Десь за піччю.

Повільно повернув голову.

Нікого.
Але…
На долівці — відбиток ступні.

Босої.
Маленької.
Дитячої.

Повернувся в хату.

— Там щось є.

— Що?

— Тиша.
Але вона... не сама.

Ольга підійшла до печі.
Присіла. Подивилась під лежанку.

І там… лежав камінчик.
Сухий. Гладкий. Круглий.
Із сивим пилом.
Той самий, які клали колись у роти померлим. Щоб не говорили.

— Це не ми його клали.
— Значить, нам хотіли дати мовчання.
Але ми ще можемо говорити.

Уляна схопилась.
Вийшла на двір.
Подивилась на небо.

Там була лише одна зірка.
І вона — миготіла.
Як повіка того, хто ще не зовсім мертвий.

І в цю мить Ольга знову прошепотіла:

— А він… говорить моїм голосом.
— Хто?
— Той.
Той, що в коморі.
Я чула вночі — як хтось молився. Моїм голосом. Моєю інтонацією.
Моїм “Господи”.
Але я мовчала.

Максим стис сокиру міцніше.

— Завтра ми підемо туди.
— Ні, — сказала Уляна. —
Він сам прийде. Бо тепер — він частина нас.
А поки ми дихаємо — він буде чекати в темряві.
Слухати наші голоси.
І говорити — нашими.