Жюль Верн - Таємничий острів

зачаїлося в лісовій глухомані яке-небудь селище. Але звичайне населення тихоокеанських островів, цих клаптиків суші, які немов виплили з морської безодні, живе на узбережжі, а тут воно здавалося зовсім пустельним.

Отже, надалі до детальнішого дослідження можна було припускати, що острів ненаселений.

Але що, коли сюди навідувалися, хоча б ненадовго, тубільці з яких-небудь сусідніх островів? Відповісти на це питання поки було неможливо. На п’ятдесят миль навколо не виднілося ніякої землі. Але ж п’ятдесят миль неважко здолати в малайських прао чи у великих полінезійських пірогах. Усе залежало від розташування острова: височіє він самотньо серед океану чи ж знаходиться недалеко від яких-небудь архіпелагів. Чи вдасться пізніше Сайресу Сміту без інструментів визначити широту і довготу острова? Задача дуже важка. А оскільки поки що нічого не відомо, не зайвими будуть заходи обережності на випадок можливого відвідування острова сусідами-дикунами.

Загальне знайомство з островом закінчилося, визначено його конфігурацію та рельєф, обчислена площа, встановлені його гідрографія й орографія. На плані, нашвидку складеному журналістом, було загалом позначено розташування лісів і рівнин. Тепер випадало спуститися по схилу гори і досліджувати острів щодо його мінеральних багатств, рослинного і тваринного світу.

Але перш ніж скомандувати вирушати, Сайрес Сміт звернувся до товаришів із промовою.

— Друзі мої, — сказав він зі звичайним своїм спокоєм і серйозністю, — волею Всемогутнього нас закинуто на цей маленький клаптик землі. Тут нам з вами доведеться жити і, можливо, дуже довго. Зрозуміло, що несподівано може прийти допомога, якщо біля нашого острова випадково з’явиться корабель… Я говорю «випадково», тому що острів досить маленький, тут не знайдеться жодної природної гавані, придатної для стоянки кораблів, і боюся, що він знаходиться поза звичайними шляхами морських суден, тобто набагато південніше курсу кораблів, що йдуть до тихоокеанських архіпелагів, і значно північніше курсу тих суден, що ходять до Австралії, обминаючи мис Горн. таке наше становище. Я нічого не хочу приховувати від вас…

— І добре робите, дорогий Сайресе, — енергійно відгукнувся журналіст. — Ви ж маєте справу із справжніми чоловіками. Ми довіряємо вам. Можете на нас розраховувати. Правда, друзі?

— Я в усьому, в усьому буду слухати вас, містере Сайрес, — сказав Герберт, стискаючи руку інженера.

— Я скрізь і всюди піду за вами, хазяїне! — вигукнув Наб.

— А я ось що скажу, — заявив моряк. — Пенкроф ніколи від роботи не ховався! І якщо хочете, містере Сміт, ми з цього острова зробимо маленьку Америку! Понабудуємо тут міст, прокладемо залізниці, проведемо телеграф, і в один прекрасний день, коли ми тут все перетворимо, цивілізуємо, ми подаруємо цей острів уряду нашої країни. Тільки я про одне вас прошу…

— Про що? — запитав журналіст.

— Давайте дивитися на себе не як на нещасних жертв катастрофи, а як на поселенців, які прибули на цей острів з визначеною метою — заснувати тут колонію!

Сайрес Сміт не міг утриматися від посмішки. Пропозицію моряка прийняли. Потім інженер подякував своїм товаришам за довіру і додав, що дуже розраховує на їхню енергію і на допомогу неба.

— Ну що ж, час повертатися до Нетрів! — озвався Пенкроф.

— Хвилиночку, друзі, — зупинив усіх інженер. — Мені здається, треба назвати острів, і кожен мис, і косу, і річки, які ми тут бачимо.

— Чудово, — зрадів журналіст. — У майбутньому це полегшить справу, коли нам доведеться говорити про яку-небудь місцевість на нашому острові.

— Правильно! — погодився моряк. — Дуже зручно, коли можна вказати, куди або відкіля йдеш. І якось, знаєте, пристойніше вийде, начебто ми в путнім місці знаходимося.

— У Нетрях, наприклад, — лукаво помітив Герберт.

— Вірно, — підтвердив Пенкроф. — Дуже підходяща назва і сама собою спала мені на думку. Залишимо за нашим першим притулком цю назву, так і будемо говорити: «Нетрі». Згодні, містере Сайрес?

— Звичайно, Пенкрофе, раз ви так охрестили його.

— так, звичайно, й іншим місцям назви придумати неважко, — продовжував, дібравши смаку, моряк. — Візьмемо назви з книги про Робінзона, — мені Герберт багато читав з неї. Пам’ятаєте, як там написано? «Бухта Провидіння», «коса Кашалотів», «мис Обманутої Надії»!

— Ні, краще не так, — . заперечив Герберт. — Краще назвемо затоки і миси ім’ям містера Сміта, містера Спілета, ім’ям Наба…

— Моїм іменем? — здивувався Наб і посміхнувся широкою посмішкою, блиснувши білосніжними зубами.

— А чому б і не назвати на честь тебе? — зауважив Пенкроф. — «Бухта Наба». Дуже навіть добре виходить. «Мис Гедеона»…

— Ні, по-моєму, треба дати такі назви, щоб вони постійно нагадували нам про батьківщину, — відповів Гедеон Спілет.

— так, для головних пунктів — для бухт, для заток — так і треба зробити, — сказав Сайрес Сміт. — Я цілком з цим згодний. Наприклад, ту велику східну бухту назвемо: «бухта З’єднання», а ту широку бухту біля східного берега «бухтою Вашингтона». Гора, на якій ми зараз стоїмо, нехай зветься «гора Франкліна», а озеро, що лежить перед нашими очима, нехай має ім’я Гранта. Справді, друзі мої, так найкраще. Нехай ці назви нагадують нам про батьківщину і про тих шляхетних громадян, які прославили її. Але для рік, маленьких заток, мисів, скель, які ми бачимо з висоти цієї гори, я пропоную вибрати такі назви, щоб вони говорили про їхні контури, які-небудь їхні особливості. такі назви краще запам’ятовуються і матимуть практичну користь. Обриси нашого острова настільки дивні, що нам неважко буде придумати для них які-небудь образні назви. Що стосується тих річок, яких ми ще не бачили, але, можливо, ще зустрінемо в різних кінцях лісистої частини острова, коли вирушимо її досліджувати, тих заток і бухточок, що згодом знайдемо, — назвемо їх в міру наших відкриттів. Що ви скажете, друзі мої?

Пропозицію інженера прийняли одностайно. Острів лежав перед очима мандрівників, немов розгорнута карта, і залишалося тільки дати назви кожному мису, кожній затоці та височині. Гедеон Спілет записував ці назви, і географічна номенклатура острова була остаточно встановлена. Насамперед записали наступні найменування, запропоновані інженером: бухта З’єднання, бухта Вашингтона, гора Франкліна.

— А тепер, — сказав репортер, — я пропоную назвати он той півострів, що тягнеться до південного заходу, Звивистим, а довгий кам’янистий мис, яким він кінчається, — Зміїним, тому що він і справді схожий на вигнутий хвіст змії.

— Прийнято, — погодився інженер.

— А он та затока, на іншому кінці острова, страшенно схожа на розкриту пащу акули, — сказав Герберт. — Назвемо її затока Акули.

— Дотепно придумав! — вигукнув Пенкроф. — Зачекайте, і ми від вас не відстанемо. Той мис, що захищає бухту, пропоную назвати — мис Щелепа.

— Але там два миси, — зауважив журналіст.

— Ну що ж, — сказав Пенкроф, — нехай у нас будуть Північна щелепа і Південна щелепа.

— Записано, — доповів Гедеон Спілет.

— Треба ще дати назву тому гострому мису,