Марина Павленко - Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських

– мовила кудись у бік призьби. – Тобі зніматись на картонку? Що там знімати?

Аж тепер Софійка помітила: на порозі, засланому ряднами, сиділа маленька худюща дівчинка і плакала. Років їй, може, із чотири, але яка ж немічна! На блідому личенятку тільки сині очі й видно.

Хлопчик вийшов у двір вже в буденних штанцях і сорочці.

– А уроки? – жінка знову за своє.

– Мамо, той вірш про Сталіна ніяк не лізе в голову!

– Ц-ц-цить, дурню! – прошипіла господиня й поспіхом озирнулась, чи ніхто не чує. – Не можна такого казати, бо заберуть і нас, як он Василенків, Жуків, Пашків, Старосвітських! Марш до хати: сиди, мовчи та диш!

Хлопчик неохоче зник за дверима. Зате біля хвіртки заманячила незнайома постать.

– Доброго здоров'я вам, хазяйко!

– Чого ви хочете, діду? – стривожилася жінка, готуючись утекти до хати.

– Дайте старому бодай шкоринку хліба.

Молодиця завагалась, а Софійка підступила ближче й мало не зойкнула: той самий старець!!! Тільки ще біліша сивина, ще довша борода, ще глибші зморшки… Це ж йому вже років зо сто, не менше! Може, він вічний?

– Зараз винесу! – Жінка побігла в сіни.

Блимав порожніми більмами, хоч, мабуть, бачив біля хатньої стіни непрохану гостю. Мабуть, чув і розмову з розчиненої кватирки:

– Багато їх бродить, усім не настачиш! – дорікнув чоловічий голос.

– Батько твій нікому не подавав: що з того? – відказала молодиця. – Дружину свою голодом заморив, а сам удавився картоплиною на чужому обіді. Та й по всьому! Чи ж годиться шматка хліба жаліти?

– Зате при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро? Я все до хати тягну, недосипаю, а ти з хати? – Голос колишнього Васюні, щоправда, трохи пом'якшав.

– Кажуть, ніби під виглядом такого жебрака може ходити святий.

– Святий? А що немає ні Бога, ні святих, тебе не вчили? Злодії хіба що!

Але жінка вже вибігла у двір зі шматком сала, хлібиною і кухлем молока.

– Дякую, дочко! – Старець надпив із кухля, взяв частунок. І кивнув у бік синьоокої дівчинки: – А що то за примара на порозі сидить?

– Краще не питайте! – махнула рукою. – Дитина молодша! Таке щось із неї: не живе й не помирає, тільки очі зриває. З болячок не вилазить!..

– Купіть на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої… Катерини!

Але старця вже ані сліду.

– От лишень… А звідки знаєте, що її Катериною звуть? – спохопилася жінка.

– Хто ви? – нетямилась від здивування хазяйка. – Де ви пропали? Агов!

41. Нейтралізація баби Валі

Сашко пригнався, щойно розвиднілось:

– То як, нейтралізовуємо бабу Валю?

– Спочатку б дістати стрічку! – погодилась дівчинка. – Я вчора зазирала: вона там ще є!

– Шкода, – засмутився хлопець. – Не прихопив драбини! Хоча… якщо через балкон?

Софійка дістала простирадла. Сашко пов'язав їх між собою морськими вузлами.

Коли простирадлова линва уже звисала з балконних перил, Софійка збентежено поглянула на її кінець, що теліпався внизу.

– Хто дбатиме про твоїх сестер, якщо ти раптом покалічишся?

Але це не могло вже спинити хлопця. Якщо надумав, то…

– Є! – гордо проголосив Сашко, щойно простирадла втягли назад, і поклав перед Софійкою блакитну стрічку. Чорнобілка, яка мирно спала неподалік, засичала й відскочила.

Сьогодні їм щастить: Фантик якраз сидить на порозі бабиної квартири прив'язаний, – баба часто його вигулює на мотузочку. Сидить і несамовито нявчить.

Коли йому підсунули блакитну стрічку, зреагував спокійно, тобто продовжував нявчати.

– Видно, звик до подібної чортівні, не те що Чорнобілка! – підсумував Сашко.

– Та й на шиї в нього така ж!

Поки Фантик нявчав, Софійка подзвонила в двері.

– Що скажемо? – спитала Сашка.

– Поцікавимось, чи то не її Фантик загубив оцю стрічку? Мовляв, у дворі знайшли.

– Правильно!

– А баба Валя хай здивується: чого б то у дворі?

– Адже знає: такі лише в сусідській квартирі!

– Якщо здивується, – Сашко проявляв здібності справжнього пошуковця, – то певна ознака: щось не чисто!

– Точно!

Баба Валя не відчиняла. Так-так, двері зоставалися зачиненими! Сама, безперечно, сиділа зараз